(за сценою) Мішок з яблуками з багажнику, мабуть, покотився.
Мати. (за сценою) Я піду подивлюся.
Батько. (за сценою) Давай. Тільки бігом, вже запізнюємось!
Чути звук відкривання та закривання дверей.
Мати. (кричить). Тут трохи висипалось! Від'їдь вперед, я позбираю!
Чути звук двигуна машини. Дощ стає все сильнішим. Звук крапель дощу по даху машини та сильніший, агресивніший звук вітру.
На сцені в той час Малий поривається побігти на двір, сестра утримує його. Між ними зав 'язується боротьба.
Батько. (за сценою) Ну що там?!
Мати. (за сценою) Все, здавай назад!
Звук двигуна.
Мати. (старається перекричати дощ і вітер) Ще трохи!
Мати. (за сценою) Іще!
Звук двигуна.
Мати. (за сценою) Тепер стоп!
Звук двигуна.
Мати. (за сценою) Стооп!!
Чути звук дощу і буксування колес в грязюці.
Пауза.
На сцені діти зупиняються.
Чути пришвидшене, хрипливе дихання хлопця та звук спокійного, але завиваючого, свистячого вітру.
Світло згасає.
Пауза.
Світло запалюється знову. Та ж кімната. На підлозі біля ліжка і тумбочки зі свічкою сидить Сестра, віддалік сидить Малий, згорнувшись, тримає шаль в руках.
Наступний діалог ми чуємо за сценою. Може супроводжуватись стуканням потяга.
Під час діалогу на сцену виходить батько. Повільно рухається до ліжка і сідає на нього. Він ніби не помічає дітей. Дивиться перед собою, ніби занімілий, чи заморожений. Потім лягає на ліжко, по тому починає все більш напружено крутитись на ньому.
Мати. (за сценою) Чого я?
Батько. (за сценою) Чого ти їдеш туди зі мною?
Мати. (за сценою) Ні, чого ти вибрав мене?
Батько. (за сценою) Не знаю. Сама в себе запитай.
Мати. (за сценою) Ні, ти скажи. Я хочу, щоб ти сказав.
Батько. (за сценою) Не знаю я! Бо хочу дім з тобою побудувати. Я летів кожен день кудись. Шукав жінку свою. Шукав друге тіло своє. Потім побачив очі твої, і зупинився. Я довго дивився в них, і мені стало дуже тепло, навіть гаряче. Ти дивилась прямо на мене, і твій погляд казав, що ти моя жінка. Все навколо завмерло. Я бачив тільки очі твої, і в них я знайшов інше тіло своє. Я знайшов в них себе!
Мати. (за сценою) А якщо я не хочу? Якщо я відчула не так? Тобі все одно?
Батько. (за сценою) Ні. Ти була холодна так само. Тепер знаєш, що я твій чоловік. Крім того, мені б дім і землю не дали, якщо б я був сам.
Мати. (за сценою) Значить все не просто так?
Батько. (за сценою) Звісно все не просто так! Я маю знати, для кого мені руки бруднити з ранку до ночі! І взагалі, давай не будемо тільки про мене. Чого ти пішла за мною?
Мати. (за сценою) Знаєш, я з самого дитинства жила в одному будинку. Кожного ранку я сідала снідати біля вікна. Воно було. світом моїм. Перед ним стояло одне пишне і широке дерево. Воно змінювало своє листя, а мої дні минали незмінно. Я не любила і не ненавиділа свій дім, але дуже любила це дерево. Одного разу в нього вдарила блискавка. Воно стало зовсім згоріле. І я вирішила втекти з дому.
Батько. (за сценою) Щоб день за днем чекати, доки блискавка вдарить в інше місце? Мати. (за сценою) Не вдарить! Ти ж подбаєш? Ти ж будеш зі мною? Я не стану одна?
Світло поступово тьмяніє. На сцені перед ліжком і дітьми починають ходити— метушитися різні люди в чорному.
Батько. Де ти?
Сестра. Я тут, біля тебе, тримаю за руку. буду тримати.
Батько. Я не бачу. не чую.
Батько відриває свою руку від Сестри, починає мацати рукою стіну, намацує ікону.
Жінка з натовпу 1. (пошепки). Що з ним стало?
Жінка з натовпу 2. (пошепки). Хіба не бачиш? До сліпоти довів себе.
Жінка з натовпу 1. А де її родичі? Хтось приїхав?
Жінка з натовпу 2. Та хто ж приїде? Сирота вона була. Так вірила, а він.
Батько зриває ікону зі стіни, кидає на підлогу, потім перевертає свічку на неї.
Жінка з натовпу 1. Спалив.
Люди інтенсивніше метушаться біля ліжка, виштовхують дітей на передню частину
сцени.
Сестра проривається до Малого, хапає за руку. В руках він досі тримає шаль і блокнот.
Вони проходять на краєчок сцени і сідають. Вона кладе його голову собі на ноги та починає гладити його волосся.
Малий. І куди ми тепер?
Сестра. Не знаю.
Малий. І де наш дім тепер?
Сестра. Не знаю.
Малий притискає до себе шаль.
Сестра. (тремтячим, однотонним голосом, на межі ридання). Не пропадемо. Я буду з тобою. Головне бути разом. Не пропадемо. Я не відпущу тебе тепер... Я догляну...
Вона цілує його в голову.
Сестра. Ми ж разом?
Пауза. Сестра тісніше притискає його до себе, та бере його руки в свої.
Сестра. Такий холодний.... Ну скажи щось. будь ласка.
Малий. (після паузи) Я. не холодний.
Світло згасає.
Малий. (за сценою) І що ти тоді сказав йому?
Старий. (за сценою) Кому?
Малий. (за сценою) Тату свому.
Старий. (за сценою) Не знаю. Я малий був. Не пам'ятаю багато. Я чув лише страх. Ми були емігрантами в чужій країні. І він охороняв здоровий сад, який розбили Українці. Так дивно, тоді я не міг прийти та попросити в нього фрукти з саду, а продирався і вночі крав яблука.
Батько. (за сценою) Нас було дванадцять. Я був самий малий. І самий слабкий. Ніхто не знав, чи виживу. Дві сестри доглянули. Поставили на ноги. щоб побіг. Тато. служив в Армії. відправили в Німеччину. Мати. чекала до кінця. Я його майже не знав. але як виростав, то все більше відчував, що стаю ним.
Дія 3
Світло запалюється. Ми опиняємось у дитбудинку.
На підлозі валяються дерев 'яні та залізні дитячі іграшки (іграшка-неваляшка, залізна сіра машина на мотузці, пластикова лялька зі скляними очима, дзиґа, і т.п.) на передній частині сцени стоїть гойдалка "терези" (камінь, з перекинутою поверх дерев 'яною дощечкою).
На сцені стоять Малий та Сестра, тримаються за руки. У сестри тепер замість довгої коси коротка стрижка "під горшок". Малий пострижений майже наголо. Вони одягнені в однакову одежу (темно-сині штани та кофта подібного кольору).
Малий тримає в руці зелений блокнот. З кишені штанів видніється шаль.
Навколо починають ходити діти різного віку. Вони шумлять, пересміюються, іноді глумливо штовхають одне одного, зачіпаючи Малого та Сестру.
До них через натовп проривається ВИХОВАТЕЛЬКА (30). Починає говорити до Сестри.
Вихователька. Ви нові?
Сестра киває.
Вихователька. (киває на Малого) Скільки йому?
Сестра. Одинадцять.
Вихователька. А тобі?
Сестра. Шістнадцять...
Пауза.
Вихователька. Ти не можеш бути тут.
Сестра. Чого?
Вихователька. Твої однолітки в іншому корпусі. Збирай речі і йдемо.
Сестра. (дивиться на Малого, потім оглядає себе, свій потріпаний одяг та брудні руки, потім підіймає голову та дивиться виховательці в очі) Але... що збирати?
Вихователька. (різко беручи її рукою за плече, і направляючись до виходу). Тоді пішли.
Сестра. Я не піду.
Вихователька. Як не підеш? Не можуть хлопці разом з дівчатами жити. Тим більш різного віку. Такий закон. Пішли.
Сестра. Мені все-одно на закони. Їх всі можна обманути. Я не лишу його.
Вихователька. Значить, хочеш на вулицю?
Сестра. Та краще на вулиці з ним, ніж тут самій!
Вихователька. (різко смикає її до себе, говорить пошепки на вухо). Ти ще не зрозуміла, де ти тепер? Тут всі слухаються законів. І тут не вийде їх обманути.
Сестра. А якщо я не хочу?
Вихователька. (дивиться в очі). Тоді пропадеш. Я тобі обіцяю. (пауза) Тобі ясно? Вихователька шарпає Сестру за руку та виводить.
Малий поривається за нею, але ХЛОПЕЦЬ 1 (11) випадково штовхає його, та вибиває блокнот з рук. Малий опускається, щоб підняти. Хлопець випереджає його та бере блокнот до рук і починає оглядати.
Хлопець 1. Ти новий тут?
Малий насторожено, злегка злякано киває.
Хлопець 1. Де ти взяв цю книжку?
Малий. Це не книжка.
Хлопець1. А що тоді?
Малий. Блокнот.
Хлопець 1. (крутить в руках) Да ти шо! І що тут пишеться?
Малий. (тихо, але з рішучістю в голосі) Не твоє діло. віддай.
Хлопець. (відкриває,недбало гортає, потім зупиняється на останній сторінці, читає повільно). На руїнах старого світу, ти опустишся до правди своєї, і на дні побачиш дорогу,
яка є для тебе одного, і яку маєш пройти один. і відкрити, що це єдина правда. (він ще мить оглядає блокнот) що за? Якесь дрантя.
Кидає другому хлопцю, той йому перекидає у відповідь. Малий бігає та плигає між ними. Потім підбігає до Хлопця 1 і з розгону штовхає плечем в живіт.
Виходить та сама вихователька з відром та сірою, потріпаною ганчіркою з дірками.
Хлопець бачить виховательку, скручується.
Вихователька підходить до них.