Але твій лист переконав мене, що ти добрий і чемний хлопець. Пиши часто, а я тобі радо відповідатиму. Моє і Мартине здоров'я в порядку, а наша фарма трохи притихла. Після вашого від'їзду я продав коні й корівку, а лишив тільки кури й гуси та ще садок доглядаю. Також навесні ми не будемо так багато збіжжя сіяти, а пустимо землю під травичку, на сіно. Може ти влітку приїдеш помагати мені сіно косити? Я за вами, а особливо за тобою, дуже-дуже стужив. Приїжджай на вакації, а до того часу пиши мені часто й багато.
Твій дідусь.
7. ПИСАННЯ ИДЕ НЕЛЕГКО.
Івась був дуже гордий і вдоволений, що дідусь так скоро йому відповів. Особливо приємна була хлопцеві така увага до нього через те, що Івась ще добре пам'ятав, як багато праці мав дідусь на фармі. Влітку взагалі, щоб поговорити з дідом, Івась мусів бігати за ним по полю, захищаючись від сердитого східнього вітру, що виривав дідові слова й заносив їх кудись далеко, ген-ген аж під сизий ліс ... Тепер дідові ще більше роботи, бож виїхали до міста його помічники, а все ж таки він знайшов час на таку "довгу" відповідь.
"А я?" — подумав Івась, і йому стало соромно. Він цілу годину мучився з листом і ледве видушив із себе кілька рядків, та й то з маминою допомогою. Але що ж, Івасеві ще тільки дев'ять літ, а дідові... Врешті, Івась навіть не знав, скільки дідові років, мабуть, дуже багато ... От діждеться Івась неділі, то вже постарається написати більше і краще.
Та одне діло хотіти, а друге — могти. Як настала неділя, сів Івась за стіл, написав "Дорогий Дідусю" і не забув на кінці поставити отакенний знак оклику, але далі справа пішла дуже помалу. Може тому, що мама в той час смажила смачні млинці, і Івась подумав собі хоч одного ще перед обідом ухопити. Мама ніби здогадалась, сама принесла на тарілочці млинця "покуштувати" та и запитала, як Івасеві лист удається.
— Щось не дуже! — признався Івась. — Не знаю, про що писати. Нічого цікавого не сталося.
— Як нічого ?! А про твоє нове призначення в клясі? А про шкільну оркестру? А про "змія", що його пускаєш на осінньому вітрі ?
— А чи то дідусеві буде цікаво?
— Звичайно! Аджеж дідусь колись сам був таким хлопчиком, як ти, а ти, як Бог дасть, колись, через багато років, будеш таким стареньким, як дідусь. Ви один одного мусите розуміти.
Важко було Івасеві уявити дідуся метким хлопчиком у коротких штанятах, а ще важче було заглянути далеко наперед і себе самого побачити сивим і поморщеним. Але вирішив послухатися мами і написати дідусеві про свої хлоп'ячі діла.
8. ДРУГИЙ ЛИСТ ІВАСЯ.
"Дорогий дідусю! Дякую за Вашого листа і пишу відповідь. Ви писали про коні, кури і гуси, але забули про мого песика Жука. Як він поживає? Передайте йому від мене привіт і дайте маленький шматочок м'яса. Я йому так під час обіду під столом давав, прошу за це тепер пробачення. Я вчуся багато, але оцінки отримую середні. Мама каже, щоб я дужче вчився, але то не біда, бо я в школі новачок, і тут трохи далі пішли, ніж у моїй старій школі. Обіцяю Вам, Дідусю, що я буду вчитися краще. Мама сказала мені це написати. Коли я не вчуся, то гуляю надворі. У нас вже випав перший сніг, такий сипкий і солодкий, як цукор. Тільки мама не дозволяє його їсти — каже, що від того можна застудитися. Мій сусід, американський хлопчик Флойд, зробив снігову бабу, а я згріб увесь сніг на подвір'ї і зробив аж дві баби, або ні — бабу і діда. Добре, що взимку нема трави, і господиня дозволяє нам бігати по двору, тільки щоб не кричали. Але це не легко, бо, коли робити снігову бабу, то якраз хочеться кричати. А в клясі я маю високу посаду — я відповідальний за черепашку. Я маю її годувати і доглядати. Мені всі заздрять. До побачення, дорогий Дідусю, вітаю Вас і тіточку Марту. Ваш внук Івась".
Івась утомився пишучи, але лист, здавалося, вийшов добрий. Усе ж таки попросив Івась маму перевірити, чи все гаразд. Мама сказала, що лист добрий, але, як узяла червоний олівець і виправила помилки, то лист став такий строкатий, що аж дивитися на нього страшно було. Довелося лист переписати, і аж тоді можна було його відіслати.
9. ЖУК І СКУНС
Івась думав, що взимку дідусь матиме більше вільного часу, то й лист прийде швидко. Як це втішно виглядати у вікно, чи не йде листоноша, а потім із завмираючим серцем дивитися на мамині руки, що перебирають пошту — чи нема там листа від дідуся. І тиждень минув — нема, і другий — нічого . . . Певно, не сподобався дідусеві Івасів лист ... Аж ось одного дня прийшов Івась зі школи, здіймає свого плащика, глип — а на столі лист біліє! .. Від дідуся, звичайно, бож ніхто більше із Івасем не листується! Так, це дідусь пише. Пише, що був трохи хворий, застудився, але тепер уже видужав. Найцікавіше ж у листі було те, що написав дідусь про Жука.
"Ти розпитуєш про свого собачку. Він недавно був дуже відзначився. Відважно пішов на бій з ворогом і не відступив, поки ворог безчесно не втік. Ще як був я вдома, на Україні, мали ми багато біди з тхорами, що підкрадались до курей і душили їх. Приїхав я сюди і, як завівся господарством, то передусім запитав сусідів, чи є тут тхори. Спробував їм розказати, що це таке, заглянув у словник — там написано, що по-англійськи це pole cat називається. Нема, — кажуть. Я вже хотів перехриститися й Богові подякувати за таку ласку, але кажуть мені люди, що є тут нашого тхора двоюрідний братік — скунс, що ще краще біля курей порається. Що то вже ми мали з тими скунсами мороки! Твій Жук мені багато допоміг. Отож він дуже добре знав, що то за скунс, і здалеку міг його занюхати.
"От поїхав я одного дня автом у місто. Вже як був на півдорозі, чую — щось під заднім сидінням ворушиться. Зупинився я, придивляюсь — а то Жук! Як він до авта вскочити встиг? Ну, нічого, вдвох веселіше їхати буде! Втомився я трохи, став біля парку перепочити, попоїсти и
Жука погодувати. Коли ж як не зірветься мій Жук, як не загарчить! Аж шерсть на ньому сторч встала. Я перелякався, щоб він на кого не кинувся, дивлюсь — аж під кущем скунс сидить. Я кличу Жука, щоб не чіпав його, але куди там! Жук гавкає, наскакує на скунса і хоче вхопити звіра за морду. Раптом скунс повернувся до Жука хвостом, повітря наповнилося страшним смородом, Жук замотав головою і кинувся назад, а скунс чимдуж помчав углиб парку. Жук підбіг до мене, винувато махаючи хвостом, а від нього тхне скунсовим духом так, що втерпіти не можна. Повів я його до помпи, хотів обмити — ще дужче від нього цим смородом несе. Ну що ж, не кинеш пса на дорозі! Взяв я його в авто та й якось терплю. А потім треба було мені газоліни купити. Під'їхали ми до станції, а господар покрутив носом, понюшив і, перше ніж
продати мені газоліну, як закричить до своєї жінки: "Берто! Замикай швидше кури! Скунс десь крутиться!"
Івась дуже сміявся, коли читав дідусеве оповідання про війну Жука із скунсом. На бажання мами він прочитав усього дідусевого листа вголос, щоб і тато з Ромком послухали. Перегортаючи сторінку, Івась помітив, що мама хитро підморгнула татові, і здивовано спинився.
— Чи ти помічаєш, Івасику, — засміялась мама, — що ти вже не запинаєшся, як читаєш? Видно, за півроку багато ти в українській школі навчився. Ну, ну, читай далі.
10. НЕВДАЛИЙ АРТИСТ
Знову сів Івась дідусеві листа писати. І знов не було йому це легко. Почав як слід, розпитався про здоров'я, чемно побажав, щоб дідусь уже наміцно одужав і більше не хворів, а тоді затнувся. Справа в тім, що Івась був дуже правдомовний хлопець і не вмів говорити неправди. А як писати дідусеві про останні новини й обминути найважливішу і досить неприємну з них — як він "провалився" на святі в честь святого Миколая ?
Всі учні недільної школи старанно готувалися до вистави, учитель дав також івасеві вивчити вірша. Хлопчина завзято взявся вчити вірш напам'ять і вже в кінці першого дня міг його проказати. Потім ще кілька разів повторив, мама перевірила — і все здавалось як слід.
Переглянув вірш перед виставою — ніби все пам'ятає, а як вийшов на сцену і побачив перед собою повну залю людей, дуже перелякався, ніяк не міг пригадати перший рядок. Що за біда! Другий рядок знає, а першого не може віднайти. Не почне ж він із другого!
На біду, вчитель був за сценою, одягав дітей для наступної точки і не міг порятувати Івася. Він був настільки певний за Івася, що сміливо випустив його без підмоги. А Івась якраз потребував підмоги. Постояв-постояв, вклонився публіці та й пішов. Дехто засміявся, а потім усі плескали, хоч і не було за що. Івась же гірко плакав за сценою, а мама його потішала й запевняла, що нічого в тім страшного нема, аджеж він не артист і це не театр.
Подумав Івась та и вирішив, що треба дідусеві про це написати, бо інакше не зможе він в наступнім листі похвалитися різдвяними подарунками. Хто говорить неправду або прикривається різними вихилясами, той не заслуговує на різдвяні подарунки.
11. Різдвяний дід
"Мій дорогий Івасику, — відповів дідусь. — Мені було сумно читати, що тобі трапилась така неприємність на святі святого Миколая, але, повір мені, нема чого журитися! Ти старався і свою справу зробив — віршика вивчив, і мама добре знає, що це так. Можливо, ти його вивчив трохи зашвидко і зарано, і інші речі покрили той віршик у твоїй пам'яті. А вже перед самим святом ти занадто поспішав і не перевірив себе як слід. А може ти й непридатний деклямувати: не всі мають до цього талант. Як я був школярем, найкращий учень з-поміж нас був зовсім нездібний до деклямації. Коли він проказував віршика, виходило так, ніби він жалібно співає або плаче. Зате він умів дуже добре грати на скрипці і, можливо, став добрим музикою. На наших виставах він завжди прекрасно грав, а деклямували інші. А може ти просто перелякався, як то буває перший раз на сцені. Бо в місті діти рано починають влаштовувати вистави, а в нас, як я пригадую, ти ні разу ще на сцені не бував. Отже, не журись і чекай з надією, що Тобі принесе Різдво!
Бажаю Тобі й усій Вашій родині Веселих Свят!"
Надійшли Різдвяні свята. Місто було окутане грубою сніговою ковдрою, але погода була тиха, без вітру, і тому здавалося, що надворі тепло, хоч за вікном термометр показував тільки п'ятнадцять ступнів.
Одного вечора Івась був у товариша, що жив на тій самій вулиці, а як повертався додому, ще здалеку відчув, що вдома трапилося щось незвичайне: у всіх кімнатах світилось і через спущені заслони було видно якусь радісну метушню.