— Гафійко-любко, будь мені за дружечку на весіллі, — просила Галя.
Гафійка зарум'яніла, як пишна рожа:
— Не знаю, чи неня пустить. — У Галі — босі ноги, а в Гафійки — пацьорковані рукави. Пішла далі Галя.
— Єленко-чічко, будь мені за дружечку на весіллі. Ніхто не хоче, сама не знаю, що мені робити.
— А будуть музики, танці? — спитала чорноока, рухлива, як білка, Єленка.
— Ой, де я, сарака, візьму музик?
Єленка спустила вії, а Галя пішла далі.
— Параню-красотко, Катерино-золотко, Ганусю-яблучко красне! — Ніхто не хотів бути Галі за дружечку.
— Як же я піду за тебе, Васильку? Хто мені буде за дружечки? Неспіване весілля, кажуть люди, — нещасне.
Сумна, сумна Галя, а Василько стояв, як молодий кленочок, що вріс глибоко в землю: не буде дружечок у його Галі, ні вечорниць, ні пісень, бо Галя — сирітка, а він — тільки пастух чужих овець на полонині.
Галя пішла поволі в хату і зачинила двері на засувку. Крізь вікно плив запах травневого зілля. Святі образи схилялися зі стіни над бідним столом; не було на ньому ні весільних короваїв, ні узвару зі сливок для дружечок, ні паленої горілки для музик.
Нараз від піль понісся ледве чутний спів:
В морелі — рожева гілка,
У Галі — скрипки і сопілка,
У Галі — морелі вітка,
Віночок ще й позолітка.
Скрипка сміялася дрібушечкою, і сопілка танцювала коломийки ближче і ближче.
Несемо намисто Галі:
Червоні, як мак, коралі;
Несемо пояс дуговий, Ґерданик над чорні брови.
Галя відчинила хату і несміло станула на порозі, де місяць кинув цілий сніп свого сяйва. Через поле йшла
Ясна Пані в вишиванім платті і плела з зілля віночок. Довкола неї світилися, як свічник, дівчата і подавали їй то руту, то барвінок, то васильок.
— Добрий вечір, молода Галю! — заговорили дівчата.
— Добрий вечір, — відповіла Галя.
— Впустиш дружечок до хати? — спитала Ясна Пані.
— Не маю я чим дружечок погостити, — сказала Галя.
— Погостиш чистим серцем, коли нема в тебе вареного й печеного, — потішали дружечки, входячи до хати.
— Покажи нам своє віно, Галю! — просила Ясна Пані.
— Немає в мене віна, — відповіла Галя.
— Не журися: у саді червоніє моє намисто, мої сережки, — сказала Ясна Пані. Дівчата метнулися і принесли пригорщами китички ягід і галузки вишень.
Дивиться Галя, а її сорочка вибілилася до місячного сяйва, як тонкий льон. Дружечки переткали її уставки свіжими квітами, наділи на неї намисто з ягід глогорожі і сережки з вишень у зеленім листю, а Ясна Пані поставила їй на коси віночок і ґерданик під віночок. Глянула Галя на себе в шибу і щасливо засміялася.
Дружечки співали до пізньої ночі, потім порозходилися. А ранком Василько був найгордіший леґінь у церкві, бо його Галя сяяла, як рання зоря, і золотила закопчені від свічок ікони.
А молода впала навколішки і шепотіла дрижучими устами "Богородице Діво", бо вона пізнала своїх дружечок над вівтарем і на мальованих хоругвах.