Розтерзаний автомобіль

– Як хороші шляхи й автомобілізація є запорука соціалізму, то й рішили ми при нашій установі організувати осередок Автодору.

Найперше – замовити бланки, печатку й конверти.

Замовили. Далі – намалювали плаката. Чудесний, незрівнян­ний вийшов плакат. Стиль – футуристичний. По-простому ка­жучи, такий, що жодної літери не прочитаєш.

Приліпив Вася плаката, поставив стіл, розклав на столі бланки.

– Можна вважати, – каже, – що працю налагоджено. Пра­цюємо на всі сто. Аж шкварчить.

Минув тиждень. Минуло два.

– Васю, – кажу, – щось негаразд у нас з Автодором.

– А що таке? – питає Вася. – В чім річ? Плакатик висить, стіл стоїть, бланки лежать. Чого тобі ще треба?

– Наслідків начебто не видно, – соромливо й тихо кажу я.

– Наслідків? Яких же тобі таких ще наслідків треба?

– Та шляхи, – кажу, – як і раніш, погані, а щодо автомобілів, так ще гірше: нюхаєш тільки таксівський бензин – та й годі.

– Конкретно! – кричить Вася.

– Конкретно, – кажу, – треба нашій ячейці купити старий автомобіль та відремонтувати його. Буде практика для хлопців.

Вася вхопив мене за комір. Думав, битиме. І що ж ви думає­те: цілує!!! Обнімає й цілує.

Коротко кажучи, купили ми старий автомобіль. Барахлишко парадошне. Відремонтували. Потіли. Фарбували. Вийшла така машина, що й наркомові не сором на неї сісти.

І зверніть увагу: раніше – так на засідання нашого Ав­тодору калачем нікого не заманиш, а тепер виходить вся ячейка в повному складі, і навіть Яша-кур'єр, засунувши пів пальця в ніс, пхається в автомобіль на тій підставі, що він – активний автодорівець і мало не він сам увесь Автодор ви­думав.

– Ну, хто ж буде їздити? – гукає Вася.

– Я!

– Я!

– Я!

Такий галас підняли, що на вулиці подумали, що тут місцком письменників і бездомні письменники прийшли вимагати кімнат.

За пів години пересварилися, як чорти. Один кричить:

– Я карбюратор паяв!!

Другий:

– Я шини заклеював!!

Третій:

– Я кузов лагодив!!!

Виходить, кожний уклав працю. А раз так — кожний має пра­во проїхатись.

– Чорт з вами! – кричить Вася. – Сідайте.

Ну, ви ж самі розумієте: тридцять чотири чоловіки. Пирхнув мотор – і став. Не везе. Формений страйк. І не забудьте: хай би буржуї сіли, а то ж самий чистокровний пролетаріат понасі­дав – і не везе! Саботаж!

Поставили машину в гараж.

– Розходьтеся! – кричить Вася. – Лавочка закривається. Завтра складемо чергу, тоді й їздитимемо.

Склали.

Прочитав її Вася перед автодорівцями. Читав, треба віддати йому справедливість, з натхненням, запалом і сльозами. Вроді як Сосюра поему свою читає.

– Прочитав – знову галас.

– Чому, – кричить один, – я в другій черзі? Я обидва пере­дні колеса ремонтував!

– А я в третій черзі! Я задні колеса ладнав. Коли так – знімай задні колеса! Спробуй тоді поїхати!! Їхатимеш з такою швидкіс­тю, з якою будується в Харкові будинок письменників.

Ну, що ти його вдієш?

Знову поставили машину до гаража.

Вася шепоче:

– Нікому не кажіть: я склав нову чергу і кожного сам викликатиму. Щоб інші не знали.

Назавтра викликали чотирьох чоловік. Пішли до гаража. Заводити мотор – нема магнето, карбюратора, одного передньо­го й одного заднього колеса.

– Де магнето? – кричить Вася. – Де переднє колесо? Де, нарешті, хоча б заднє?

– Я взяв, – каже один автодорівець, – карбюратор, він – магнето, він – переднє, а отой-о – заднє.

– Як ви посміли?

– Так і посміли. Лагодить. Колеса попсувалися, карбюратор дає перебої, магнето не запалює.

– Коли ж ви їх полагодите? – питається Вася.

– А тоді, – кажуть, – коли наша черга їздити підійде.

Ну, і що ж ви думаєте?

Стоїть наш автомобіль. Як скеля. Тільки підуть заводити – то керма нема, то циліндрів, то шини, то цілого кузова. Лагодять хлопці...

Ну що ж? Та й продали автомобіль.

Знову почали працювати по-старому: вивісив Вася плакатика, поставив стіл, порозкладав бланки – і попахкує біля столу папіросочкою. Праця йде вовсю. На всі сто. Аж шкварчить.

– Так спокійніше, – каже Вася.

І правда, спокійніше. Тільки от не знаю, як зі шляхами. Не кращають, чортові душі! Як були брудні й непролазні, так і сто­ять. І чого воно так – сам не розумію.

("Червоний перець", № 1, 1929 р.)