Іде улан по селу,
Шабелькою брязь-брязь!
На дівчину усом морг!
Та й у шпори лясь-лясь!
Постривай же лиш, улане, –
Не моргай усами;
Не озовуся я до тебе
Чорними бровами.
Улан крутить чорний ус,
Шабелькою брязь-брязь,
До дівчини усміхнувся –
Та у шпори лясь-лясь!
Горда ти – я в шинок
Та вип'ю там чарку,
Приголублю я до себе
Вродливу шинкарку.
Пішов улан танцюючи,
Шабелькою брязь-брязь!
Шапку синю набакир
Та у шпори лясь-лясь!
№ 3 (Дует Сумасвода і Насті)*
Сумасвод.
Буде дурень в мене знати,
Як-то жінку ревновати;
Він ні слова вже не скаже, (2)
Ревновати всім закаже...
Настя.
Вже не жаль би і терпіти,
Щоб другого замість його – (2)
Так немає ж тут нікого.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
(Далі співають одночасно).
Сумасвод.
Буде дурень в мене знати,
Як-то жінку ревновати,
Полюби собі другого –
Гей! Улана молодого!
Настя.
Нехай дурень буде знати,
Як-то жінку ревновати,
Полюблю собі другого –
Я улана молодого!
№ 4 (Друга пісня Насті)*
Ой, був колись собі Охрім,
Та, на лихо, дурний зовсім;
А в нього жінка та Кулина
І весела, жартовлива.
І скакала часто в гречку.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вона все з мужика сміялась,
Тихенько знай все женихалась,
Мужик плохий собі й байдуже,
Не доглядається! Не дуже!..
Дума, так йому здається.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вона з солдатом верховодить,
Мужик ні се ні те городить,
Звела з ума його зовсім,
Сміється бідний наш Охрім,
Зовсім пошила в дураки!
№ 5 (Пісня селянина Потапа Левурди, чоловіка Насті)
(Два останні рядки кожного куплету співаються двічі).
От так роби, як я роблю,
По вгородам рибу ловлю;
Заступом тілько хрясь!
І піймався тут карась!
Хоч рибалка й силу знає,
А навряд він так піймає...
Скільки хочеш бери щук!
От так знай, як я знаю;
Швидко вже обідать маю;
Що б то, якби скиба хліба
Та коли б поспіла риба!
О, щось дуже хочу їсти,
Коли б швидше за стіл сісти!
Борщик, рибку уплетати:
Не люблю голодний спати!
№ 6 (Третя пісня Насті)
(Два останні рядки кожного куплету співаються двічі).
І жив, не любила,
І вмер – не тужила!
Тільки трошки зголосила,
Як у яму положила.
Лежи собі, спочивай,
Мені гуляти не мішай...
Тупу, тупу ніженьками!
З гарними уланами!
№ 7 (Перший терцет Сумасвода, Насті і Потапа)
(Два останні рядки кожного куплету співаються двічі).
Настя і Сумасвод (разом).
Ой, щаслива наша доля,
Любитися своя воля,
Гоп, гоп, гопопо!
Любитися своя воля.
А хто баче, а хто чує...
Нехай собі не здивує.
Гоп, гоп, гопопо,
Нехай собі не здивує.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Нехай гавка, нехай бреше...
А нам любитися тут легше...
Гоп, гоп, гопопо!
Нам любитися тут легше.
Потап.
Та подайте-бо драбину!
Надам буханців їй в спину...
Ось я дам вам гопака;
Ось я дам вам гопака.
Настя і Сумасвод (разом).
На дорогу поцілуйте,
Погуляли... не здивуйте.
Гоп, гоп, гопопо!
Погуляли, не здивуйте.
№ 8 (Другий терцет Сумасвода, Насті і Потапа)
Сумасвод і Настя (разом).
Дивитеся, добрі люде,
Звіряку піймали;
Ще такого ви звіряки
Зроду не видали!
Ми й з радості сієї
Гуляємо і скачем;
Нехай б'ється у тенетах,
Ми вже не заплачем.
Потап.
Ой, ратуйте, добрі люде!
Дуже я злякався;
Мов взаправду той звіряка
В тенети попався!
Бачте, жінка знов з уланом
Гуляє і скаче,
Мужик її тут страждає,
Вона й не заплаче!
Настя і Сумасвод (разом).
Лежи ж тут, Потап, сердега,
Увесь день тут спочивай!
Нам тільки того й треба,
Ось гуляй собі, гуляй!
Потап.
Ой Потап, Потап, сердега!
Тут ти собі й пропадай!
Уб'ють тебе замість вовка,
Гаю, лишенько, гай-гай!!
№ 9 (Четверта пісня Насті)*
(Переодягнена уланом, співає "чоловічим" голосом).
Де ти, Насте, де, голубко?
Вийди на часину.
Покинь свого мужика,
Гаспидську личину!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тепер би нам побачитись,
Потап пропадає;
Вийди, вийди та швиденько –
Нехай не дурно лає!..
№ 10 (П'ята пісня Насті)*
(Переодягнена уланом, співає "чоловічим" голосом).
Мене по правді люблять всі:
І воєнні, і купці,
І пани не забувають,
Все на мене підглядають...
Бач, що личко рум'яне...
На що подивись – все гарне!
Гоп, гоп, гоп, гоцоцо!
На що подивись, все гарне.
Як очиці поведу,
За живіт беруться,
Брівоньками моргону,
На стіну деруться...
Або як возьмуся в боки
Та піду у пляски, скоки,
Гоп, гоп, гоцоцо!
Не всидить тоді ніхто!
№ 11 (Друга пісня Потапа)
Се біда моя, та й годі,
Хоть з світа біжи, Потап;
Се врагові стали люде,
Що жінки пустились так:
Тільки чоловік із хати,
Зараз другий в хату шмига!
Тут уже добра не ждати,
Як поставить тобі ріг!
А роги носити дуже
Не пристало мужикам,
Воно іншому й байдуже,
Та в нашому биту срам!
№ 12 (Дует Насті і Потапа)*
Настя (переодягнена циганкою).
Всім я ворожити маю,
Бо все відаю, все знаю,
Кому щастя, діточок,
Дай лиш тілько п'ятачок!
Гей, парлості,
Зіонзі, мості!
На твою голову джи!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Гей, парлості!
Зіонзі, мості,
На твою голову джи!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
В мене думка ось така,
Ось дай мені п'ятака!
Тоді-то вже я з тобою
Здружусь, мов рибонька з водою,
Гей, парлості,
Людзні, джості!
На твою голову дже!
Потап.
В мене думка не така,
Не даю я п'ятака,
І не хочу я з тобою
Жити, як риба з водою...
(Дражнить її).
Джості, хвості
Під паралості!
Нехай тобі дже!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Настя.
Всім я ворожити маю,
Бо й все відаю, все знаю!
Кому щастя, діточок,
Дайте тільки п'ятачок.
Гей, парлості,
Йонзі, мості!
№ 13 (Третя пісня Потапа)*
(Співає, загострюючи ножиці).
А що скажеш ти, патлата?
Зо мной не знайсь запанібрата!
Я буцімто сплю і лежу,
А підкрадусь і обстрижу...
Тільки чирк-чирк-чирк!
Вона сюди тільки зирк,
Встала вранці після бані,
Обстрижена, мов та пані!
(Регоче).
Усі на неї зирк-зирк!
Усі з неї ких-ких!
Коли б мене не взяв сміх!
Як я її чирк-чирк!
(Самовдоволено регоче).
№ 14 (Шоста пісня Насті)
Дівича краса,
То руса коса!
Жіноча слава,
Кісинка гарна!
Косу затеряти, –
Світ зав'язати,
Славу згубити –
В світі не жити!
№ 15 (Третій терцет Сумасвода, Насті і Потапа)
Сумасвод.
(Два останні рядки співає двічі).
І в поході не був,
Молодицю добув,
Брязь, брязь, брязь на шпори,
Гарні, гарні чорні брови.
Настя.
(Два останні рядки співає двічі).
Ой, чук, Насте,
Таке моє щастя!
Тупу, тупу ніженьками
Із гарними уланами.
Настя и Сумасвод (разом).
Ой, так-таки так,
Поцілуй мене всмак!
(Далі співають одночасно двічі.)
Сумасвод.
Брязь, брязь, брязь на шпори,
Гарні, гарні чорні брови!
Настя.
Тупу, тупу ніженьками
З гарними уланами.
Потап.
Тупу, тупу з дружкам.
Трясця, трясця нехай вам!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Настя.
(Два останні рядки співає двічі).
Мужик спит на часах,
Я собі гуляю;
Нехай мерзне, нехай мокне,
Гадочки не маю!
Сумасвод.
(Два останні рядки співає двічі).
Ой, улану гарно в службі,
Гадочки не має,
Хоть і жінки катма,
З чужою гуляє!
Настя й Сумасвод (разом).
Ой так, таки-так,
Поцілуймося всмак!
(Далі співають одночасно двічі.)
Сумасвод.
Брязь, брязь, брязь на шпори,
Гарні, гарні чорні брови.
Настя.
Тупу, тупу ніженьками
З гарними уланами!
Потап.
Трясця, трясця нехай вам,
А щоб ви пропали!
№ 16. Водевіль*
Потап.
Всяк жінку слухай – та гляди,
Вона біди научить;
І пальця в рот їй не клади,
Незчуєшся: відкусить!
Не дай їй волі! Тільки б знала,
Що мичка, що гребінка;
Не дуже щоб пащиковала,
Бо лихо – як бой-жінка!
***
Сумасвод.
Нема на світі луччей долі,
Як гарну жінку мати,
З нею жити можна в холі
Й весело гуляти!
І й не роби собі нічого –
А грошей – повна скринька;
Не бійсь, не слухай ти нікого –
Всьому привід – бой-жінка!
***
Настя.
Багато брешуть про жінок;
Вам добре за жінками!..
Повісь свій розум на кілок,
Махни на все руками!
Смирний ти, плохий собі,
Нам на руку ковінька;
Добро і щастя тут тобі,
Коли твоя бой-жінка!
***
Всі.
(Співають двічі).
Та й правду ж нам / вам сказала Настя,
Се на руку ковінька!
Добро і доля тут, і щастя,
Коли, моя / твоя бой-жінка!
З водевілю-жарту в 1 дію "Бой-жінка"
[Ще три пісні Потапа]
Молодиця Катерина моргає на мене:
Прийди, прийди, гарний хлопче, в неділю до мене.
– Ой, не прийду я до тебе: маєш чоловіка,
Як застане, буде бити, збавить мені віка.
– Прийди, прийди, гарний хлопче, в полудню годину,
А я свого старенького пошлю по калину.
Пішов старий, бородатий, калину ламати,
Як вискочить бравий хлопець з конопель до хати,
Та й сів собі в кінці стола, курча уминає,
Взявши її за рученьку, к серцю пригортає.
Вернувсь старий, бородатий, із лісу до хати,
– Як стояла, так і впала, начала стогнати.
_____________________
Ой, ратуйте, добрі люди,
Куди я забрався;
Як неначе той звіряка,
В тенета попався.
А там жінка з москалями
Жартує і скаче,
А Потап її, сердега,
У тенетах плаче!
Бідна моя головонько,
Потап пропадає!
Уб'ють його замість вовка,
Ніхто не згадає.
______________________
Мати сина та при людях била,
На самоті сина вчила:
Та піди, сину, у Прилуку до торгу,
Та купи, сину, волосянії віжки,
Та зав'яжи суці і руки, і ніжки,
Та купи, сину, дротяну нагайку,
Та бий, сину, свою жінку з вечора до ранку.
З малоросійської опери "Сватання на Гончарівці"
Перша пісня Прокопа Шкурата
Спить жінка, не чує,
Що мужик її мандрує.
Спи, жінко, спи!
Я тим часом одягнуся
Та на вольну заберуся,
А ти, жінко, спи!
Хоч немає ні алтина,
Відвічатиме свитина,
А ти, жінко, спи!
Як заставлю я свитину,
То і вип'ю четвертину,
А ти, жінко, спи!
О, та мудра ж і сивуха!
А ти, жінко, псяюха,
Спи кріпко, спи!
Як уволю я нап'юся,
Чорта й жінки не боюся, –
Нехай вона спить!
Перший дует Прокопа і Одарки (його дружини)
Одарка.