Ніч непробудна; мов кладовище країна;
Саваном чорним укрита безмежна долина…
Ти-хо – ні думи; глухо – ні сміху, ні згуку,
Тільки-но стогін зірве де здавлену муку…
Ох, Україно! Серцем невже ти почила?
Де ж твоя доля, де твоя слава і сила?
Кобза розбита… рідного згуку не чути…
– Ох, не питайте, діти, я гину з покути:
Духом славетним ще я не вмерла, а тлію,
Тільки хто збудить в серці одублім надію?
Туга лиш клонить тирсу по збитому полю,
Буйний лиш плаче про славу минулу, про долю…
б) Співці
Баритон:
Ні, не тужіть: господь почув наш стогін,
Послав співця і серце оживив;
Прислухайтесь, – росте усюди гомін
І настає надія кращих днів!
Тенор:
Луна біжить; до згуків линуть згуки,
В гармонії сплітаються ясній –
І гасять нам непереможні муки,
І нам несуть розкішні зграї мрій!
Сопрано:
О марева і настрої чудові!
Душа моя в гармонії зроста
І прагне вся розкритись до любові
І за братів на себе знять хреста!
Альт:
Підносяться натрудженії груди,
Бо напились живущої води;
Тінь радощів перебіга повсюди
І проріка, що збудемось біди!
в) Квартет і хор
Велика сила, необора
У рідній пісні, в слові тім,
Що наша ненька, з туги хвора,
Співала діточкам малим.
О, згук тих слів подобен чуду, –
І богом дадений співець
Омиє нам серця від бруду,
Який скалічив їх внівець…
І буде славен він повіки,
Наділить славою і нас:
Стріпнуться немічні каліки
І прискорять той слушний час!
Квартет
Розбудив ти нас, кобзарю,
Проясняються й сумні.
І в забутому вівтарю
Творчі чуються пісні!
Хор
Гей, вставайте: рідне слово
Вже склика до праці всіх!
Заживем тепер наново –
Скинем давній рабський гріх!
Квартет і хор
Опізнаймось, годі скніти,
Братські руки сплетемо,
І під прапором освіти
Всім добро понесемо!
г) Спільний хор.
Слава, слава кобзареві,
Щастя нашій долі!
Слава рідному співцеві,
Велетню Миколі!
Слава труднику, що тратив
Сили на спізнання;
Не продав він за дукати
Божого надання…
А музику рідну ширив,
Піднімав високо,
І в народну душу вірив,
В ній тонув глибоко…
Не умре ж душа живая,
Дума не загине,
А від краю і до краю
Славою полине…
І напасники лихії
Вниз потуплять очі,
І таки зоря надії
Блисне серед ночі…
Слава ж, слава Кобзареві,
Вік віків віднині,
Слава рідному співцеві,
Слава й Україні!