Вересень накочується

Катерина Бабкіна

Вересень накочується ніби приплив.
Незручне
взуття
, заживають коліна збиті,
і всі подряпини – сліди неймовірних див,
затираються, сходять, залишаються в літі.
Велосипеди в дощ ніби кораблі,
припнуті на рейді без вітрил і без пасажирів.
Шкіра просить піску і світла. Усюди, де ми були –
проголошено зараз неосяжний і недосяжний вирій.
Літні тераси згортаються, ніби фронт.
Загортатися в пледи, здаватися пізно, пізно.
І якщо дихати – то тепер тільки рот у рот,
до останнього не пускати між себе чужих, випадкових, різних.
Літаки не затримуються, ніби розклад страт.
Голі плечі в натовпі безпомічні, недоречні.
Безвідмовний час, найдосконаліший апарат
врешті витисне з кого завгодно безнадійне прощання у кілька речень.