А вже давно зів’яло все,
О скільки ніжности і жалю
Вона в душі своїй несе.
Побачила клен-древо журне,
І зупинилась перед ним,
І доторкнулася рукою:
"Будь на вмиранню золотим".
Угледіла калину в гаї…
Додолу тихо капле кров.
"Засни, забудь… Най квітне щастям
У білих снах твоя любов".
А небо сіре мла вкриває.
На всім лежить холодна тінь,
І тихо, тихо. Лиш синиці
Кують сріблясте "пінь-пінь-пінь".
І прихилилась до берізки,
І скорбно дивиться в поля.
"Люблю, люблю. О Боже милий,
Яка сумна твоя земля!"