Спадав із неба тугою, а ти сміялась: “Ні”.
Я зіркою безсонною зацвів на кружині,
Світив у вікна соняхом, а ти своєї: “Ні”.
Тоді прилинув лебедем і скрикнув на стерні.
Припав до тебе леготом, а ти сказала: “Ні”.
То я заплакав річкою в гірському полині,
Вже й пересох із відчаю, а ти своєї: “Ні”.
Тоді віддав я вітрові свій розпач і одчай
І прошептав зневірено на цілий світ: “Прощай!
Злечу у небо турманом востаннє на біду.
Впаду, мов камінь, тугою”.
А ти зітхнула: “Жду”.