Душа убога встала рано,
Напряла мало та й лягла
Одпочивать собі, небога.
А воля душу стерегла.
"Прокинься,— каже.
— Плач, убога!
Не зійде сонце. Тьма і тьма!
І правди на землі нема!"
Ледача воля одурила
Маленьку душу. Сонце йде
І за собою день веде.
І вже тії хребетносилі,
Уже ворушаться царі…
І буде правда на землі.
30 октября [1860, С.-Петербург]