Все ширший розмах у думок, –
Та пристрасть тихшає… Натомість
Передосінній холодок
Чуття голубить…
Дивно чути,
Як відміняєшся ти сам,
Вотще силкуючись збагнути,
Де грань тим змінам і часам,
Що в них ті зміни!
Дико знати,
Що, й прохолонувши, чуття
В тобі залишать біль утрати –
Потребу прагнути життя!