Хоч був собакою, не був він псом —
Оголосив про те одразу.
Дружки, облизуючись ласо,
Зібрались швидко під дубком
І заходились міркувати,
Як повестись із тим добром.
Одні про чорний день казали приховати,
Ті — хай Бровко розпорядиться всім,
А ті — роздати порівну на брата...
Дискутували, сперечались днів із сім
І, врешті, зупинилися на тім,
Що треба сперш ковбаску скуштувати.
Закінчились дебати —
Всі подались на край села.
До ковбаси, а ковбаса — давно згнила…
Біда! Тепер ізнову треба засідати,
Щоб вирішить: кому й куди ту гниль прибрати?