Заграли сурмою кличі...
І вранці над Дніпром-рікою
Заблисли месницькі мечі!
– На Канів, лицарі!.. Гармати
Ударили, як грізний грім...
– Тікай, конай, кривавий кате!
Гори у шквалі вогнянім.
– Вгощайся! – рушилися кручі,
І мов валилася земля.
– Напийсь води! – Дніпро ревучий
В священнім гніві промовля...
Та раптом – що це? – крови плями?!..
Отамане! Чому поблід?!
Вхопивсь за груди... Смутно глянув,
Як похитнувся сірий схід...
Мигнула біля хати мати,
Немов жива і нежива...
Ревіли над Дніпром гармати
І пахла спалена трава...