Вчора ввечері наша мама поїхала на село відвідати бабусю, бо сьогодні вихідний день і тато вдома. Він сказав, що мама може собі спокійно їхати і не турбуватися про домівку. Але мама говорила, що все-таки вона трошки турбуватиметься, бо не певна, чи справиться з нами татко. Татко засміявся і сказав, що в нього на заводі під наглядом цілий цех, і то він справляється. Мама зітхнула і похитала головою, а татко додав, що колись на війні він командував взводом і теж справлявся. І от мама поїхала, а ми з татком залишились удома. Хто це — ми, я вам зараз поясню.
По-перше, це — Буцик. По-справжньому він зветься Боря, а Буциком ми його назвали тому, що він увесь час буцає головою. Йому лише один рік, і мама хотіла взяти його з собою до бабусі. Але надворі мороз, і мама побоялася.
По-друге, це — Талочка. Вона товстуха і плаксійка, хоч їй уже три роки. Мама запевняє, що колись і я така була. Але мені здається, що то мама просто забула, адже я зовсім не товста і не дуже часто плачу.
По-третє, це — Павка й Славко. їм швидко буде по п'ять років, і вони зовсім-зовсім однакові, так що їх всі плутають. І в дитячому садку раніш плутали, за Павчині пустощі карали Славка, а за те, що Славко добре співає, хвалили Павку. І тому мама стала одягати Павку в синій костюмчик, а Славка в коричневий, щоб знали, хто Павка, а хто Славко. До того ж вони ще й пустуни, і мама боялася, що Павка з Славком зададуть без неї жару.
По-четверте... ні, це вже буде по-п'яте, бо Павка й Славко це — і по-третє й по-четверте, а по-п'яте, це я, Майка. Мені вже сім років, і я ходжу в школу, в перший клас. Я найстарша, і мама сказала, що в неї вся надія на мене, бо без мене татко з Буциком, Талочкою, Павкою і Славком просто пропаде!
Ніч без мами пройшла у нас зовсім добре, тільки татко не збудив вчасно Буцика, і нам довелось сушити його простиньку.
Але потім все пішло трошки гірше, бо Талочка не захотіла вставати і почала плакати. А Павка й Славко хоча й не плакали, зате пустували. Вони ховалися від татка під ковдрою, від-брикувалися ногами і верещали. І, мабуть, тому татко переплутав їхні костюмчики: синій, Павчин, одягнув на Славка, а Славків коричневий — на Павку. А Талоччину одну панчішку ми взагалі не знайшли, і татко натягнув їй на ногу свою вовняну шкарпетку. П'ятка від шкарпетки припала Талочці якраз під коліно, але ми вирішили, що то не біда, бо зверху будуть ще рейтузики.
- Лариса Письменна — Хатка на курячих ніжках
- Лариса Письменна — Зозуля, що мала гніздо
- Лариса Письменна — Півень
- Ще 13 творів →
На сніданок татко нагодував мене, Талочку, Павку й Славка смаженою ковбасою, а Буцика — молочною кашею. Мама знала, що ми не зуміємо як слід зварити Буцикові кашу, наварила сама повну каструльку і залишила в коридорі, щоб не прокисла.
Після сніданку я хотіла допомогти таткові мити посуд, але Павка і Славко понабирали в рот води і почали шпувати на плиту, щоб шипіло. Вони шпунули й на Талочку, і Талочка заплакала. Татко сказав: "Який жаль, що в неділю дитячий садок не працює!" — і звелів мені одягнути Талочку, Павку й Славка і покатати їх у дворі на санчатах.
У дворі, на сніговій гірці, вже катався тьотин Галин Вовка, і Павка відразу ж з ним побився. А Талочка знову почала плакати, бо таткова шкарпетка змуляла їй ногу. Я вже хотіла вести їх додому. Але тут прийшла тьотя Галя і забрала всіх нас до себе, бо знала, що ми сьогодні без мами. Ми довго гралися у тьоті Галі, і навіть Талочка перестала плакати, бо тьотя Галя зняла з неї таткову шкарпетку і зодягла Вовчину панчішку.
Потім я побігла довідатись, чи вже можна йти обідати. Я довго стукала в двері, поки татко відчинив мені. Був він якийсь скуйовджений, з ганчіркою в руках. Буцик плазував по кухні і жалібно скиглив, а на плиті щось булькало в каструлі, і дуже пахло смаленим.
— Якийсь мокрун,— поскаржився татко, беручи на руки Буцика.— Майко, він і при мамі був увесь час отакий мокрий?
Я відказала, що ні, при мамі Буцик був сухий.
— Замучив! — сердито сказав татко, стягнувши з Буцика мокрі штанці.— Ну, не реви, зараз сухі одягну. Майко, подай штанці, вони там на плиті сохнуть.
Я зняла з плити штанці, але в них уже вигоріла велика дірка (тому в кухні й пахло смаленим!).
— От лихо! — засмутився татко.— Ну, нічого, в кімнаті під грубкою ще двоє сохнуть. Ти, Майєчко, переодягни його і нагодуй кашею, а я тим часом доварю суп.
Коли я переодягла Буцика й нагодувала, то побігла за Талочкою, Павкою і Славком і привела їх додому. І ми сіли обідати.
За столом Павка й Славко пустували, і Славко перекинув на себе тарілку з супом. Татко розсердився і, забувши, що на Славкові Павчин костюмчик, сказав, що Павка неслухняний хлопчисько і не одержить подарунка в день свого народження. Павка розплакався, бо то ж не він, а Славко перекинув тарілку. А Славко заплакав, бо сидів увесь мокрий від супу. Талочка теж плакала, тому що не хотіла їсти таткового супу. Тільки Буцик мовчав, бо вже встиг заснути. Татко, обхопивши голову руками, стогнав і дивувався, як це наша мама може витримати з нами. Потім він заспокоївся і знову нагодував нас смаженою ковбасою, бо суп був дуже солоний і навіть сам татко не міг його їсти.
По обіді татко підперезався рушником і заходився прати Павчин костюмчик, той, що Славко облив супом, і Буцикові штанці. А я вирішила приспати Талочку, Павку й Славика. Та вони мене не хотіли слухати. Талочка все плакала за мамою, а Павка й Славко кинулись тікати. Вони вискочили в кухню і перекинули ночви, в яких татко прав. Татко на цей раз так розгнівався, що затупотів ногами й закричав, що ніколи в житті йому не доводилось отак мучитись, як сьогодні. Він навіть хотів надавати Павці й Славкові лящів. Аж тут відчинилися двері, і увійшла мама.
Ми всі так зраділи, що мало не затанцювали. Навіть Буцик прокинувся від нашого галасу, простягнув до мами руки і засміявся. А мама побачила, що в нас твориться, і нічого не сказала, тільки стала швиденько роздягатись. Потім засукала рукава, знайшла ганчірку, витерла підлогу, переполоскала костюмчики і штанці, повісила їх сушити, приспала Буцика і Талочку, перестелила постіль Павці й Славкові, і вони швидко поснули.
...Увечері ми всі сиділи за столом в чисто прибраній кімнаті, смачно вечеряли і раділи, що нам утретє не довелося їсти смажену ковбасу. І ніхто не плакав, не вередував, і татко був веселий і більше не .сердився, бо з нами була наша хороша мама.