Материк Гесиона

БІЛЯ СВІТОВОГО ОКЕАНУ

Тетралогія. Книга третя.

Марко Східняк

МАТЕРИК ГЕСИОНА

Повість. Третя редакція. Альтернативна історія.

Бо при многості мудрості множиться

й клопіт, хто ж пізнання побільшує,

той побільшує й біль!...

Екклезіяст,1,18

1721. – День добрий, Петре, – сказала Єлизавета, входячи у залу.

– І тобі доброго здоров'я, – відповів цар, без декілька днів імператор, підіймаючись з-за дубового столу. – Що, цілуватись не будемо, сестричко? Як здоров'я? Тобі вже сорок шість? На вигляд не більше тридцяти. Це що, там повітря таке?

– Може й повітря. Життя моє йде рівним, як стріла. Нічого хмільного. Вчасно сплю, вчасно встаю, працюю то головою, то руками. А ти, голубе, сивий і в очах прожилки та й лице не зовсім гладеньке.

– Правда, зате я всесильний монарх могутньої держави. Ось імперію проголошую. Будеш на цьому торжестві?

– Знаю, мені чоловік повідав. Ні, не буду. Мій народ, малороси, як ви говорите, це не приймуть, м'яко кажучи.

– А чоловіка нащо скинула, якщо явно любиш і до нього прислуховуєшся?

– Та то він таку диспозицію зробив. У нас графство є в Південній Америці, величеньке, безлюдне, але з гарними землями і прекрасним кліматом. Він там керує.

– То він твій васал? То може тобі підкинути людей. За дзвінку монету. Мені донесли про ціни. Низка сановників вже питала, чи можна продати малоросійських кріпаків. Якщо можна – потім все упорядкуєш з колегією іноземних справ.

– Можна. Графство чоловіка – васал Франції.

– Вороги ми з тобою, Лізо. Непрощенні і до гробової дошки, – без переходу, раптом ввернув Петро, нащось пильно вдивляючись у вікно. – Чому?

– Бо вороги наші народи.

– Народи, той твій набрід, куплений за п'ятачок, що зараз понуро бреде на кораблі. Сироти по роду і без тої землі, де народилися – подвійні сироти. І її сиротять.

– Ти диви, як заговорив головний нищитель земель Украйни. Пани звернуть увагу на цей вигідний бізнес – вирощування людей на продаж, то рід ні на Наддніпрянщині, ні над Десною чи Дністром не переведеться. Ти помітно менше згноїш у Сибіру, бо самі відчайдухи до Всеволода втечуть. Ми ж православні і мова у нас русинська, хоч перейменували ми її, щоб відокремитись від твоїх задумів. І люди у нас вольні, землі теплі, благодатні. То безбатченки, сироти твоїх розправ і воєн ще такими козаками, купцями, ремісниками стануть. А хліборобами, гречкосіями чи чабанами – обов'язково. І пшениця і гречка чудово росте і у герцогстві і у графстві.

– Що таке бізнес?

– Це я від свого чоловіка слівець нахапалася по саму зав'язку. Це виробництво товару з наступним продажем, або гендлювання, тобто перепродаж продуктів людської праці.

– Якісь прохання, Лізо?

– Звичайно. Я хочу побувати у Москві, у тих теремах кремлівських, де зростала, на могилах матінки Наталії, єдинокровних сестер Явдохи, Марфи, Софії, Катерини, Феодосії і сестрички рідної Наталки, яку любили і я і ти.

– Господи, скільки сестер вже у землі! Брат Іван теж. І я нездоровий. У поясниці непорядок. Лаврентій Лаврентійович каже – нирки. Лізо, а ти не боїшся, що я тебе закую в кайдани, як біглу черницю і відправлю назад, у монастир.

– Не боюся, піду відмолювати свої гріхи. Діти дорослі.

– І правильно робиш, що не лякаєшся. Посол Франції вже попередив, що будь-які недружні дії проти васала королівства будуть адекватно оцінені. Посол Іспанії заявив, що приєднається до будь-яких рішень Парижу, якщо з герцогинею щось станеться. Кажуть, що у тебе там, на острові, інфант Іспанії виховується. Тиха, піджавши хвіст, Данія теж раптом заявила про підтримку Бурбонів у питаннях щодо тебе. Тепер зрозуміло, що не хочуть свою Амалію без свекрухи лишити. Польський представник, замість боротьби за спасіння своєї Речи Посполитої, повідомив про те, що має велике співчуття до американської династії П'ястів. Явно з подачі малятка Саксен-Гота-Альтенбургу, занепокоєність висловила Австрійська імперія, й заради кого — володарки якихось куцих земель за океаном.

– Ну і ну!

– Не буду я влаштовувати банкет, Лізо. Ти не п'єш, а іншим не піде, це як веселитися біля тяжко хворої. Але бал зроблю. Бальні плаття взяла?

– І що б я за жінка була, якби забула?

– Усі шиті в Парижі?

– Ні, французьке — на паньє – тільки два плаття. Шерстяне – лазурового кольору і з оксамиту — паленої умбри.

– Лізо, одягни щось не таке об'ємне! Набридли ходячі коробки.

– Ну, ваша Величність! Дами твого двору з'їдять, запишуть у селючку на віки вічні. Добре, я одягну майже пряме шовкове плаття з фокю. Пастельного, ніжно-блакитного кольору. Сама кроїла.

– Герцогине, ти наче шокована проханням?

– Петре Олексійовичу, мій мужчина вважає, що будь-яке прохання чоловіка щодо одягу і зачіски – посягання на свободу жінки.

— Герцогине, збалувалася ти у цих польських манерностях. Як ти танцювала у нашому отроцтві! Потанцюємо!

– Ноги відтопчеш.

– Ну я постараюсь.

– Добре, Петре.

1722. Починаючі з кінця 1719 року по Речи Посполитій поповзли настирливі чутки, що прийдуть кораблі з Атлантиди і будуть платити щирим золотом за хлопів-русинів з Поділля, Волині та Правобережній Київщині. Причому платити будуть золотом. Про флот Атлантиди, який купував у післявоєнному голоді дорослих людей по узбережжю за пшеницю, за векселі тих же панів, люди і шляхта, і магнати все відали. Але тут – щирим золотом.

Уся знать, що часто забувала про перспективу, раптом знову її побачила. То не Оверко сопливий шмигає носом, то брязкають дублони. То Ориська носить не чергового золотушного лайдака, то гаманець з талярами при собі має. Спринтерська дистанція між об'явою та дійсною купівлею не дозволяла панам видихнутись. Того Оверка одягнули у якесь дрантя, яке все ж гріло. Ориську на цілих два місяці звільнили від панщини і вона не скинула. Поїхали на Гесиону цілою кріпацькою сім'єю.

Усіх попідтинних сиріт почали так-сяк годувати і тримати то з свинями, то з коровами, але у теплі. Дрібна увага дала оглушливий результат, який ніхто не помітив. Але коли поїхали емісари — покупці, кріпаки і справді були майже схожі на людей, а не на дистрофіків. Даючи різні ціни за різних холопів, неухильно відкидаючи денаціоналізованих, п'яничок, явно і невиліковно хворих, ті поставляли у порти валки з кріпацькими сім'ями. Набрали десь 750 чоловік, причому сімей з малими дітьми не більше сотні, а то одинаки — чоловіки і сотні три дітей-сиріт. Тут був найбільший перебір, завертали кожного другого. Надто не подобалась суворим атлантийським господиням, яким доручені були дітлахи, шибайголовість більшості хлопчаків і розкутість деяких дівчаток. Три кораблі (сімейний, бурлаки та підлітків) відправилися у порти Франції на відстій.

Той, хто подумає, що переселенці нудилися від неробства, помиляється. Всіх, незалежно від віку і статі, на всіх кораблях, заставили вчитися. Всім, хто здав на відмінно філософію, історію, арифметику, мову, літературу, математику та географію, у кінці плавання видавали посвідчення з синьою смугою, по якому повинен був присвоюватися чин 14 класу з правом роботи в державних установах.

Було сказано, що тих, хто по тупоумству, безтолковості чи будь-яких інших причин не здасть навіть на трійку означені предмети, то той буде вважатись тимчасово зобов'язаним, заняття йому вибере адміністрація, наприклад, робота на цегельні. І тільки через сім років він стане звичайним поселенцем. Переселенці зрозуміли, що у цій країні, куди попливуть, шлях до повної волі лежить через грамотність по її канонам. Бо те, що людина десь вже вчилась, абсолютно не приймалось до уваги.

1722. До корабля з обережністю підійшов по виду посполитий з Гетьманщини, покрутився біля бортів. Боцман Олефіренко з сумнівом подивився на перехожого.

– Ти хто і нащо? – зависнувши над бортом, спитав він.

– Микола я, посполитий з-під Сум.

– Ну там у вас воля козацька, що ти тут забув.

– Козакам справді воля, – тихо прохопився прибулець. – Займайся чим завгодно.

– Ну так запишись в козаки.

– Не записують, – ще тихіше сказав Микола. – А посполитим і те не можна, і туди заборонено.

– Еге ж! – пробасив боцман, відчувши справу. – Здається ти, як каже капітан, – наш контингент. Їди до нього, он туди, та все виклади.

– Та я краще тебе спитаю. Ти де народився?

– У 1698 році у князівстві Атлантида.

– Тої, що за океаном? Ні, тоді й ти не помічник.

– Здається мені зрозуміло, хто тобі потрібен. – Гей, Сергію, – звернувся Олефіренко до матроса, що саме йшов по палубі, – ти де народився?

– У Київському воєводстві Речи Посполитої, – здивовано відповів той.

– А підійди сюди, дядько тебе попитає про те, про се.

Послухавши матроса, посланець посполитих Сумського полку розказав, що вони вирішили тікати до кораблів з поселенцями.

При обговоренні визначили, що переберуться за Дніпро, наче у Київ, у гості, оставлять майно комусь з дітей, чи родичів, які не щезають. За посполитими все ж не так спостерігають як за кріпаками. А там, за Дніпром, в усі сторони шлях до Речи Посполитої. Вони від дідів не мали ніякого відношення до польського панства, то пройти через польські землі їм можливо. Так було успішно вивезено на кораблі 350 сімей. Але це були посполиті з усієї Слобожанщини.

1723. Ранньої весни новенький, наче тільки від корабельного теслі, бриг гамбургської побудови "Ниян", під прапором герцогства "Атлантида", заявивши метою пошук нових земель, зайшов у Вальпараїсо (генерал-капітанство Чилі), потім пішов чомусь по координатам. Спочатку зайшов на острів Пасхи, потом перебрався до Таїті, потім направився на південний схід. Вітри були від помірного до міцного.

Бухта, куди був приведений бриг, була ідеальною для кораблів. Якщо вірити карті, то це земля Ван-Димена. Але у голландців такої колонії нема. Може це і є таємнича земля Всеволода.

– А що, непогано, – сказав собі капітан, такий же молодий, як і його корабель, оглядаючи місцевість та витираючи піт лівою рукою, на загорілий стороні якої блідо виділялась поперечна риса шраму.

Але склад тих, кого повинен був висадити капітан "Нияну" заганяв того у безвихідь. Експедиція складалась з спеціалістів з видобування та плавлення міді, найкращого астронома герцогства, старого (і нащо його тягнуть) штурмана, геолога (слово було новітнім, але значило спеціаліста по пошуку корисних копалин) та козаків – охорона, забезпечення харчування та транспортування.