Півні аж розсідалися, кукурікали; пташки, хоч несміливо, бо було ще темно, а все ж цвірінькали: Христос воскрес! А ось і соловейко! Вже ніхто так як він не виллє своєї радости у дзвінкій гарній пісні. Слухала Мелася, дивилася і їй здавалося, що й вона сама вже не та стала — така якась легесенька, ясна та прозорчаста як хмаринка — і що в неї за плечима ворушаться крильця; вони піднімались і несли її понад землею; й очі у неї стали другі: усе вона бачить, і крізь темряву ночі, і крізь зачинені двері, і навіть бачить, що робиться у самому серці людей, і скрізь у всіх куточках сяє одна велика радість і велика любов. А дзвони вп'ять ревуть, а дзвони гудуть-розлягаються по садках, по степу, по широкій ріці геть аж на другий берег пливе їх могутній мідний голос...
Ось і небо посивіло, зірки поховалися за верби, Світова зірка вийшла на небо грає своїм чистим промінням. Задивилася Мелася, заслухалася і забула про свого ворога; та ні, вона тепер нікого не вважала за ворога — усі були їй милі. А він таки не забув: підкрався ззаду, та як почав махати квіткою над чорнявою Меласею, то вона й не зчулася, як її голівка схилилася на груди і вона заснула, притуливши до серця писанку. А Сон не дарма клопочеться коло Меласі: добре знає, що Меласина писанка не проста: хто має її, у того, як на писанці малюнок-безконечник, отак ростимуть, переливатимуться в чужій душі усякі казки, пісні, байки. От і схотілося Снові вкрасти тую писанку, щоб бавити сплячих дітей новими вигадками, бо всі вже ремствують на нього за обридлих, "кошиків волохатих", і т. ін. Підкрався він, ухопився обома руками за писанку, і силкується її видерти, але дівчинка, хоч і сонна, міцно держить свою дорогу писанку. Шарпнув Сон з усієї сили, — писанка трісь! і розлетілася на дрібні шматочки, а з неї, як дим з кадила, вилетіли і закрутилися над Меласиною голівкою чудові казки, байки, оповідання, пісні... Сон їх збирати, Сон їх хапати! Та не даються йому в руки, і все крутяться коло її чорної голівки, та вплітаються в шовковії кучері. Вганявся, вганявся за ними Сон, втомився, зібрав тільки гарненькі лушпаєчки, припоручив Меласю своїй сестрі Дрімоті, а сам поплентався спочивати у гущавині садка.
А сонечко вже високо стояло на небі, вже всі давно вернулися з святої Великодньої служби, і тоді вже тільки мама прийшла будити своїх діточок:
— Христос воскрес, діти! А це ти, моя доню, так і спала на віконечку? — здивувалася мама.
Мелася протерла оченята та й ну лапати кругом себе, а пи-саночки нема, як не було. А проте вона чує, що писаночка тут десь близенько, тільки мальованої лушпинки нема! Що то за причина? Здивована мовчки оглядається Мелася навкруги, а мама, весела мама в новій сукні сміється та все допитується:
— Чого це ти так дико оглядаєшся, Меласю? Очуняйся! Христос воскрес!
— Воістину воскрес! — радісно скрикнула Мелася і кинулася обнімати маму. — Ох, мамочко! Яку ж мені чудову писаночку ангел подарував!!!
— Що це ти говориш? Яку там писанку? Де? Одягайся лише швидше та ходім до тата.
— Та, мамуню, її нема, але вона є, є — я її чую, вона десь тут близько. Я вам усе, все розкажу, — запевняла дівчина, похапцем одягаючись у новеньку сукенку.
І ось усі троє, взявшися за руки, побігли до тата, до дядька, до челяді христосуватися. Меншим тато подарував усякі штучні писанки; як відкрили їх, то в Митриковій опинилася музика, а в Марусиній повно дрібненьких звіряток. Меласі, подарували книжку, бо вона вже трохи вміла читати й писати.
Одначе Мелася не дуже звертала увагу на подарунки й на ласощі; їй хотілося якнайскоріше поділитися з усіма своєю писанкою: вона всім розказувала, що було з нею вночі, й ще багато пісень і казок, що були в писанці; тільки не знала,
де ділась сама лушпайка. Вже аж на другу ніч вона впізнала лушпаєчки своєї писанки. Бо Сон прийшов ними забавляти дітей, але які вони були мізерні та переплутані! Рідко, рідко з них виходила ціла картинка або казка, а то все так собі — рябенько, нісенітниця!
І Мелася сміялася з вигадок Сна, бо вона вміла розказувати ліпших казок, ніж він. І все щоразу новіше та краще.
І, справді, Меласина писанка придалася найкраща: всі скоро побили й забули писанки, якими втішались на Великдень, а її писанка-безконечник і досі без кінця показує їй свої картинки, розказує нових казок, співає нових пісень, хоч з того часу минув не один Великдень!
Нехай же ж, діти, колись вона й нам розкаже ще яку, а на сьогодні буде з нас і цеї.
"Христос воскрес!"