Ліліт — нічна птиця грішної любові

Чемерис Валентин

…І задумались янголи: а що ж це за істота така, розпрекрасна, чарівна й спокуслива до солодкого меду, що навіть рай, самий Едем, створений для неї Богом, не задумуючись, проміняла на грішну землю?

І ніхто звідтоді так і не може дати відповіді на це вічне запитання, що є таїною з тайн жіночої натури.

З найновіших апокрифів[37]

— Та що ж це виходить? Про Єву все людство пам’ятає, а ось про Ліліт все людство забуло, а вона ж була першою!

З вигуку одного богослова першого століття від Різдва Христового.

1. ПРО ТУ, ЩО З НАЙКРАЩОЇ РАЙСЬКОЇ ГЛИНИ АБО ПЕРШИЙ СІМЕЙНИЙ КОНФЛІКТ НА ПЛАНЕТІ ЗЕМЛЯ І КОНФЛІКТ У САМОМУ РАЮ

… І створив Бог для Адама жінку і назвав її…

Євою?

Попали пальцем у небо! Не Євою, а — Ліліт. Запам’ятайте гарненько це нині забуте ім’я. Правда, це не за Біблією Ліліт перша, а всього лише за апокрифічними легендами-переданнями старовини далекої. За Біблією, за Старим і Новим її Завітами виходить інше:

АДАМ (давньоєвр. також людина) — в іудаїстській та християнській традиціях прабатько роду людського[38], перша людина, яку створив Бог з праху земного, як вінець творіння світу.

ЄВА (давньоєвр. — хава), за біблейським міфом перша жінка, дружина Адама, створена з Адамового ребра. За іншими тлумачними джерелами Єва означає буквально ребро. За арам. — Хевья, за фінікійськ. — хвт — "змія", "змієподібна богиня" — теж не мед. Бідний Адам.

Оце й усе. А де ж Ліліт?

У словниках власних імен навіть її імені, на відміну від імен Адама та Єви, не збереглося.

Її немає ні в офіційній науковій літературі, ні в біблійній.

А вона ж була. І була першою!

А втім, глуха згадка про першу жінку людства все ж таки майнула і в нас (в міфологічному, здається, словнику):

"Згідно з деякими тлумаченнями Адам (до вигнання з раю чи до появи жони?) народжував злих духів — такої! — що пов’язано з переданням про те, що першою жоною Адама була Ліліт… Адам споконвіку був велетнем, але внаслідок гріхопадіння він став значно нижчим зростом". Затямте це, любителі гріхопадіння! До добра воно не доведе!

І все ж, згідно апокрифічного міфу— автори його, очевидно, чули якийсь дзвін! — першу жону, яку Бог створив для Адама звали… Ліліт. І на відміну від Єви, якій судилося стати всього лише другою жоною першого чоловіка планети Земля, Ліліт Він створив не з Адамового ребра, як згодом Єву, а — з глини. Як і самого Адама. (Образно: з праху земного). І створив десь відразу ж двадцятилітніми — самий розквіт. Створив, сказавши при цьому віщі Свої слова: "Не добре бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього".

Але не так сталося, як гадалося. Не стала Ліліт поміччю мужу свому, плоттю з ним єдиною. Хоча спершу життя у першої подружньої парочки складалася ніби нічого. Принаймні, терпімо. Та й що їм ще треба було, як обоє рівні — себто з глини створені, і він і вона. (Чи вже не тоді й поговірка виникла: обоє рябоє?) Які претензії одне до одного щодо родовитості і такого іншого.

— Ах! Ти з глини, любий чоловіченьку! Усього лише з глини. Пхе!

— Але ж і ти, люба жіночоко, теж з неї, родимої, з глини!

Крити далі мовби нічим, але справжня жінка — на те вона і жінка! На те вона і справжня! — завжди знайду чим, і її завжди буде зверху!

Що з того, що конфлікт було вичерпано в самому зародку — обоє рябоє! Бо ж справді чим у цій ситуації докоряти вибраннику свому?! Тією глиною, з якої ти сама зліплена? Накопаної з берегів річок, які текли в Едемі (за іншими перекладами Еден) чи побіля нього — глина була всюди однаковісінька і в одній і тій же воді її розмішували— замішували. То об чім спір?

Так воно було (власне, мало бути, якби не дещо своєрідна… гм-гм… жіноча логіка), і так не було.

Едем — вічна мрія людства, нездійсненна і покищо недосяжна. А Ліліт рай-сад[39] був за так даний. І це той рай, що за всіма християнськими уявленнями є місцем вічного блаженства, що його обіцяють праведникам в майбутньому житті, де людина (навіть грішники, але які розкаялися і спокутували свої провини) будуть завжди з Богом. Це там, у раю, ще "не бачило того око, не чуло того вухо і не з’являлось на серці людині те, що приготував Бог люблячим його". (Після воскресіння сама природа людини зміниться, вчать богослови. "У воскресінні ні женяться, ні виходять заміж, але перебувають як янголи Божі на небесах").

Едем був невинним початком шляху людського, дружній людині закуток, що знаходився за "тьмою зовнішньою, за стіною хаосу".

Оазис, що зрошувався цілющою водою. Символ благодаті серед неродючих навколишніх земель, маленький світ в північній Месопотамії, оточений своїм повітрям, в порівнянні з яким звичайне повітря — "зачумлене і згублене" — повен незвичайних плодів, що зцілюють і втішають, коли не треба думати ні про працю тяжку, ні про хліб насущний (там був "хліб янголів"). Там світло, як сяйво неземне, сонячне літепло, не жарке, в міру прохолодне. Кожна сторона раю простягалася на 12000 стадій (бл. 2220 км) і все там — як у Небесному Єрусалимі осяяно славою Божою і течуть там ріки "з водами життя", і дерева життя там росли…

Це ж як пофортунило Ліліт, першій жінці, якій задарма дістався рай! Живи — не хочу! Не кожній невістці так щастить. Заміжжя і відразу ж рай! Тож і живи, як… у раю.

Але Ліліт — от незбагненне це створіння, жінка! — не вжила у раю. Навіть, у самому раю! Пекла захотіла вередлива жінка чи що? Так пекло не рай, кожного — хочеш чи не хочеш — може чекати. І часто й чекає. Ні, ні, що не кажіть, а трудно буває збагнути жіночу логіку — що тоді, що тепер. Не хочу, мовляв, раю, подавай таке… роз таке! Яке — сама не знаю, а тільки не таке. Ще більш райське, як сам рай.

Не хочу глиняного чоловіка, давай кращого! А де його візьмеш кращого, навіть сьогодні, а тоді ж Адам був у світі білому, в єдиному, так сказати, примірнику — з чого, з чого вибирати кращого?

— А я… я виберу — затялась на своєму Ліліт.

Тепер уже і не збагнеш — невже Ліліт такою любострастною та хтивою вдалася? Так тоді ж у раю вибору не було. Крім Адама, як уже мовилося, більше нікого і в помині.

З ким крутити шури-мури? Чи Адам, будучи вайлуватим вахлаком, мало їй приділяв уваги — особливо як над райськими кущами молодий місяченько сходив, пташки співали і нічні квітоньки запаморочливо пахтіли — не знаходила тоді Ліліт собі місця. А чоловік, бувало, в такі ніченьки банально хропів чи не на увесь рай, видаючи на гора носом такі рулади! І бідна жінка мусила терпіти. І де? У самому раю. То який то рай? А тут ще охопила— полонила її гординя. Непомітно, підступно підкравишсь, взяла жінку в бран— полон.

А все тому, що Ліліт ніяк не могла змиритися з думкою, що вона — жінка! ЖІНКА!!! — а повинна підкорятися якомусь там… чоловікові. Ще й у всьому його слухатися. ("Ось звідки сучасні феміністки походять!", — вигукне тут котрийсь з нетерпеливих читачів, але ми попросимо його з висновками своїми категоричними ще трохи зачекати).

Це вже було занадто.

З точки зору Ліліт та її гордині. Себто вона себе вважала розумнішою за свого безперечно недалекого чоловіченька, а тому вона — ВОНА!!! ЖІНКА!!! — мусила бути главою їхньої райської сім’ї!

Вона, а не якийсь там… гм-гм… Адам!

Чи, принаймні, рівною йому — зафіміністичила жінка!

Яка її райська першомуха планети Земля вкусила невідомо, а тільки Ліліт на своєму затялася:

— Я не твоя рабиня і навіть не твоя підлегла! Я така ж як і ти!

— Ет, — позіхав вічно сонний Адам, — колись люди скажуть: чоловік та жона — одна сатана!

— Не одна, а я, жінка, краща сатана. Можна б сказати, щонайкраща! І взагалі… взагалі… Я навіть вища! Можна б сказати, рівна, але в порівнянні з тобою — ще рівніша!

— Ти забула, що глава нашої маленької райської сімеєчки я! — Адам підвищував голос. — А ти мусиш мене у всьому слухатися. Бо ти всього лише жона, а я… я твій МУЖ!!!

— Ой, ой, — руки в круті боки. — Який ти глава? Який ти глава? Який ти зрештою муж? Глянь на себе у воду озера. Знаєш з чого ти зліплений? Пхе! З глини! Знайшов чим пишатися — глиняний чоловіченьку!

Адам спершу було аж розгубився, бо ж і справді він був зліплений з глини (з якогось там пороху земного), а тоді швидко й отямився.

— А ти на себе пильніше подивися, жіночко, думаєш ти із золота чи якогось коштовного оніксу? З коралів? Ха! Ти сама з глини!

— Я-а-а??? — сапнувши побільше повітря в легені, обурилась Ліліт.

— Ти! Ти, жіночко моя!

— Я-а… З глини?.. З ГЛИНИ??? — все ще не йняла віри жона.

— З глини, моя голубко. 3 тієї, що її янголи наколупали на березі. Там, до речі, де й для мене колупали.

— А ось і неправда! — на підвищених тонах раптом загаласувала жона. — Я хоч і з глини, але на відміну від тебе — із кращої, щонайкращої!

А ти… з другої… ні, ти з третьосортної глини! З різними там домішками. З порохняви простіше! А я… Та, може я… я… з морської глини. А ти… ти з озерної. Ба, навіть, з болотяної. А тому ти не рівня мені, глиняний чоловіченьку! Мене недарма ж ось-ось назвуть кращою половиною людства. А тебе — гіршою.

Отак!

А тому я собі чоловіка найду з кращої глини!

І як затялася, як затялася!..

Все ту ж пісеньку співає і співає: чоловік з гіршої глини, а вона з кращої— щонайкращої! Ледь чи не з небесної, мани. А тому вона достойна кращого. А Бог її позбавив вибору— зліпив лише одного чоловіка. 3 чого вибирати? (Спірка ця, між іншим, ще й досі триває в роду людському).

І почався в раю конфлікт.

Першими в історії людства сімейний конфлікт.

Впертий Адам — подумати тільки! — вперто не погоджувався, ще він з гіршої глини. Ліліт так і не зумівши переконати його, що він з гіршої, зрештою, хряпнула райськими дверима! Подалася в світ за очі, війнувши пальмовим листям, що правило їй за міні— спідниченьку на її крутих стегнах, засмаглих і вабних. Подалася шукати собі не глиняного чоловіка, що було непростою справою, адже глиняних, здається й нині.. гм-гм… більше.

Три янголи, змахнувши крилами, полетіли доганяти збіглу жону аби повернути її до мужа свого. Глиняного. Бо де ж іншого тоді можна було знайти? Та й що з того, що він глиняний, як він законний! Самим Богом даний!

А коли жінці чогось забандюриться— заманеться, то вона так гайне осою барвистою, до чужого меду ласа, що навіть крилаті янголи її не швидко наздоженуть.

Гналися янголи, гналися чи не з третьою космічною швидкістю на свої крила налягали, ухоркавшись добряче і ледве— ледве наздогнали втікачку — аж біля Червоного моря.

Отак прудко дременула перша жона від мужа свого! Так би мовити, подала "добрий" приклад усім представницям кращої половини роду людського!

Ось так воно мовби насправді було, а потім у Біблії все переінакшили, запевнивши, що Ліліт — це всього лише мовляв, нічна птиця (гарна птиця!), та ще одне з демонічних ймень (справді, демонічне!), а в роду людському, мовляв, була в Адама лише одна Єва.

1 2 3 4