буїв змушений відкликати слова своїх проповідей, звернені проти невідповідного життя монахів. Жан де Мен — вже згаданий співавтор "Трояндного роману", де є чимало неприхильних рядків про ченців. Матіол з Больоньї при кінці 13 в. гостро виступав проти чину Жебрущих братів — кармелітів.
120. Кармеліта братік Бод — мабуть, брат де ля Мар. Де Тюска — мабуть, хтось з поліційних сержантів. Синиця — очевидно, дівчина, у франц. оригіналі "зелена клітка" (любовний схов).
122. Авдитори (судді в фінансових справах) мали палату на острові Іль де Сіте, де під час дощу дах затікав або й обвалювався. Тому Війон общюс їм збудувати охоронну стелю з дощок. Масе з Орлеану — спершу думали, що це якась повія, яка віфала Війонові пояс з грішми, але газшше знайдено, що Масе це орлеанський суддя, який, мабуть, хотів поставити Війона перед суд. Для кпин, Війон робить з нього жінку. Можна це місце також розуміти як "дурна гуска з Орлеану".
123. Франсуа з Вакеріг — був єпископським прокурором у священичих справах. Краватка з оздобним вузлом — очевидно, мотуз на шибениці. Сучасники Війона зафіксували таких авдиторів і суддів як людей без чести, хапунів, що кпили собі з усього святого.
124. Жан Лоран був прокурором у слідстві влому до Наварської колегії і, як видно з тексту, також пияк. Архиепископом Буржу був син славетного багатія Жака Кера, отже, цей міг дозволити собі на шовкові хусточки.
125. Жан Котар — див. примітку до ВЗ 5.
Баляда (і молитва)
Про те, як пив Ной, подає І книга Мойсея, IX, 20. Лота, згідно з Біблією, оп'янили його дочки і зробили батьком двох синів — Моаба і Аммона (там же, XIX, ЗО-36). Архітриклін — грецька. назва того, що за столом видає вино: в середніх віках уважали, що це ім'я молодого на весіллі в Кана Галілейській (тобто, він перший скуштував воду, перетворену Ісусом на вино).
126. Жан де Мерль і його син Жермен — багаті міняйли грошей на Великому мості. Ця строфа повна гри слів, зміна екю (дуката) на "тарж" значить не тільки "гроші", але й "повія"; "ангел" був золота монета, а "ангелята" означали не тільки малі монети, але й рід сиру.
127. Троє сиріт... — див. МЗ 25. Чин Матолків — гра слів.
Матурени були релігійним чином, закладеним св. Матуреном, який лічив божевільних.
128. П'єр Ріше — директор школи для шляхетських дітей. Він мав мати спір з каиітулою за якусь брехню, тож глузд такий, що він мав би вчити дітей брехні. Донат був тодішньою граматикою, але тут Війон, мабуть, загравав із значенням "давати".
"Блажен будь, золотий дукате!" — пародія на один з гімнів Богородиці: АУЄ, сіесиз УІг?Іпит, АУЄ заїш Ьотіпит. Але 'заіиз і есш були також назвами монет.
129. Кредо — також гра слів: сгесіо — вірую, і "кредит".
131. Бідні учні і Ґельдрі — див. МЗ 28.
133. Колегія 18 клерків — найстаріша в Парижі, в часах Війона мала недобру славу. Фактично, це був інтернат для старих і хворих священиків, утримуваний з доходів капітули Норт Даму. Глузд тут такий, що 18 клерків отримували б платню з грошей, які вони самі з капітули давали колеги, тобто, перекладали гроші з одної кишені в другу.
134. Колятор — повноважений робити церковні стипендії. Війон не бачив матерів тих "учнів" — бо вони були вже такі старі, що їх матері мусіли вже давно померти.
135. Міию Куль д'У і Шарло Таран — паризькі багатії.
Іванна — певне, якась відома повія.
136. Пан Ґріньї це Філіпп Брюнель, відомий своєю сварливістю шляхтич, якого всі обминали. Бісетрський замок вже раз дав йому Війон у МЗ 18; і цей замок, Біллійська башта були тоді руїнами.
137. Жан де Ґард (МЗ 33) був багатим торгівцем східнім корінням і королівським секретарем. Війон, для легковажности, вдає, що не знає справжнього його імени і спочатку називає його "Тібо", іменем, що його прикладають чоловікам, яким їх жінки справили роги. Припускають, що Війон чув до нього жаль за те, що він не позичив йому грошей.
138-139. Базаньє і Мутен — див. МЗ 20. Роснель був слідчим у Шатле. Жан Руель, з багатої родини, був теж суддею в Шатле, його брат був торгівцем корінням. "Пан, що Христофору служить" це Роберт д'Естутвіль, паризький префект (МЗ 20). Троїл і Гектор — герої "Іліяди".
Баляда, написана для Роберта д'Естутвіля
Цю баляду треба розуміти так, наче б її написав сам д'Естутвіль, звертаючись до своєї жінки Амбруази де Лоре, "дуже розумної, шляхетної і чесної дами", як це згадує одна хроніка доби. Баляда мас акростих "Амбруаз де Лоре", який у перекладі помилений, бо українська мова має обмаль слів на "е". Війон, вкладаючи в уста д'Естутвіля звеличання його жінки, недвозначно вкладає також прохання оборонити його, Війона, від злої фортуни.
140. Жан і Франсуа Пердрє — сини багатого банкира, Війонові приятелі в молодих роках. "Горючі язики" — натяк на якусь обімову Війона в Буржі, можливо, перед архиєпископом.
141. Тайлеван — знаменитий кухар короля Шарля VI, автор славної в 15 ст. кухарської книжки. Макарій — мабуть, св. Макар, що мав мати силу над чортами.
Баляда про злющі язики
Ця баляда написана в стилі середньовічних "дурнуватих пісень", в яких, даючи волю фантазії, нагромаджувано все страшне і драстичне.
142. Андре Куро — прокурор паризького парляменту і представник колишнього сицилійського короля Рене д'Анжу, який осів в Анжері і віддався буколічній поезії. Між іншим, він написав поему "Кохання пастуха й пастушки". Не насміляючись атакувати короля безпосередньо, Війон робить пародію з давнішої баляди єпископа Філіппа де Віткрі (1291-1362), переклад якої поданий нижче:
ФРАНК ҐОНТЬЄ
Серед дерев і зелені дібров,
Де хвилі річки берег обмивають,
Хатину я під стріхою знайшов.
Це тут Ґонтьє й Гелена проживають,
В них на столі сметана, масло, мед,
Горіхи, сливи, груші соковиті,
Часник, цибуля, — справжній то банкет,
Ще й солять добре хліб, щоб краще пити.
П'ють воду з кварти, а вгорі пташки
Серця розвеселяють їх невинні,
Вона в обіймах тулить залюбки
Гладеньке личко до його щетини.
Природи з'ївши щедрої дари,
Ґонтьє у ліс з топором вирушає,
Гелена ж порається у дворі,
Пере, латає, миє, замітає.
Я чув Ґонтьє, як дуба він стинав
І Бога славив за життя безжурне:
"Палат не знаю мармурних, казав,
Мечів блискучих і кирей пурпурних;
Під маскою усмішки не боюсь
Зустріти зраду й з кубка золотого
Напитись їді; низько не хилюсь
Перед лицем тирана навісного.
"Мене від панських не женуть воріт,
Бо я бажань своїх не посилаю
В той ненажерства і амбіцій світ.
У праці я свободи досягаю,
Люблю Гелену, вірну все мені,
І щасні ми; не хочем і гробниці".
На це сказав я: "Це не служка, ні,
Ґонтьє — алмаз, ясніший від зірниці!
Баляда для заперечення Франка Ґонтьє
Сідонія була героїнею популярного в 15 в. роману. Іпокрас — вино, до якого додано цукру і розтертого цинамону, гвоздиків та чорного перцю; напиток уважався еротично збудливим.
144. Брюерська пані — Катерина, вдова по Жірарові де Брюєр, урядникоіві королівської канцелярії. Це вона була власничкою дому "Під чортячим бздом". Цвинтарище треба розуміти як "Цвинтар Невинних", на якому в часах Війона, мабуть, сходилися повії. Лляний базар вели перекупки, з якими панна Брюер могла позмагатися в лайці.
145. Макробій — лат. письменник 5 в., автор "Сатурналій", в яких описав і очорнив різних осіб.
146. Монмартр і Мон-Валер'єн — два горби в Парижі. В часах Війона, на Монмартрі був манастир, черниці якого вели шинок. На Мон-Валер'єні (жили пустельники-анахорети, що обминали світ.
150. Ця баляда, найдрастичніша з усіх, написаних Війоном, викликала різні коментарі. Оґюст Лонньон уважає, що "Груба Марго" це вивіска таверни з цією назвою, а сама баляда написана в стилі подібних "дурнуватих поезій" доби, темою яких є сварка і бійка пари любків. Інші дослідники вважають, що баляда має глибокий автобіографічний підклад і що Війон у ній зображує власний моральний упадок.
151. Ідолка Мар'яна — мала дім утіхи. Хурдига в Мені — тюрма, де Війон сидів як в'язень орлеанського єпископа д'Оссіньї.
152. Ноель Жолі — той сам, що виступає в "Подвійній баладі", де він побив Війона на весіллі. Пан Генрик Кузен — паризький кат.
155. Діти знайдені — це не покинуті діти (знайди), а ті, що "себе знайшли", тобто зуміли влаштувати своє життя. Блудяги — "діти загублені", протиставлені першим.
156. Монпіпо — місцевість біля Мену над Льоарою; "йти до Монпіпо" — значило йти красти. Руель — на захід від Парижу; "йти до Руелю" — значило йти на грабунок. Колен Кайе — син шлюсара і сам майстер від замків, приятель Війона, був учасником влому до Наварської колегії. Коли його спіймано, він був у перебранні священика й апелював, щоб його передано церковному судові, але це не допомогло і він був повішений 1460 р.
Баляда доброї доктрини
У середньовіччі продаж усяких підроблених булл на відпущення гріхів був дуже поплатним заняттям різних обманців.
160. Цвинтар Невинних — біля церкви тієї назви. Він мав великі склепи, куди зсипали черепи з гробів, коли на цвинтарі не ставало місця на нові поховання. Роздуми Війона мають тут гамлетівський иосмак, хоч у противагу Шекспірові, вони більш закрашені соціяльно. Те, що сліпці мають розрізняти, хто жив чесно, а хто ні — досить двозначне, бо між сліпцями були й симулянти.
165. Згадка про урядовців, які бережуть законів і через те перепрацьовані — очевидна іронія. Се. Домінік не був інквізитором, ним став закладений чин домініканів; Війон наводить тут йото ім'я як символ.
166. Жакет Кардон — багатий торгівець сукном, див. МЗ 16. Дітям, які в середніх віках ходили гуртами від хати до хати і співали популярні (і часто малопристойні) пісні, давали зерна гірчиці.
167. Ломер — мабуть, ІГєр Ломер д'Ерен, канонік з Нотр Даму, 1456 р. отримав доручення прогнати повій з острова Сіте, на якому стоїть Собор Богородиці. Ожер Датський — герой старофранцузької заги, згадуваний уже в "Пісні про Ролянда", тип давнього Дон Жуана.
168. Ален Шартье — французький поет, б. 1385-1433. Війон робить алюзію до його ба ляди "Гарна пані без милосердя".
169. Жак Жам був сином багатого паризького архітекта,
що мешкав на Овинячій вулиці; він мав кілька будинків і замучував себе набуванням ще інших. Звідсі Війонова алюзія в 7
рядку.
170. Сенешал — як думає Марсель Швоб, ІГєр де Брезе,
Великий сенешал (майстер двору) Нормандії, автор любовних
пісень. Бував гостем на дворі князя і поета Шарля Орлеанського. "Кувати гуси і качки", мабуть, натяк на якісь любовні пригоди; Війон посилає йому жарти "розвіяти нудьгу", бо 1461 Сенешал був у в'язниці.
171. Капітан Сторожі — Жан де Арле, див. МЗ 22. Хто це Марке і Філібер —( невідомої, але тому, що Війон називає їх малими і гожими, треба припустити, що вони були старі й погані.
172. Жан Шапелен — сержант Двадцятьох (міських поліцаїв). Війон тут вдається в гру слів: Шапелен — Капелян, і дарує йому своє право бакалявра теологічних студій. "Суха відправа" — пізніш заборонена, складалася з кількох молитов, які можна було відмовляти лиш у крайній потребі, наприклад, на кораблі, що топився.
173. Жан з Кале був нотарем у бюрі тестаментів, отже, якраз придатний до бажаної Війоном ролі. Війон мав тоді 30 років і Жан з Кале не бачив його стільки ж років,, тобто, взагалі його не знав.
175. Перейти з смерти в життя — алюзія до християнського вчення, що правдиве життя існує лише по смерти, отже, даний рядок треба розуміти навпаки: як хтось помре.
176. Сент Авуа — шпиталь і каплиця під управою вдів, що стали черницями. Каплиця була на першому поверсі, отже, гріб там зовсім ілюзорний.
Епітафія і рондо
Пародичний нагробний напис нав'язаний до літургічної пісні "Реквієм етернам".
179. Дзвін, що грав мов зі скла — дзвін Жаклен з Нотр
Даму, найбільший у Парижі. Згадка про цей дзвін іронічна, бо
він був досить крихкий і часто тріскав, тому ним дзвонили тільки при дуже великих оказіях.
180. Хліби св. Степана — натяк на камені, якими його вбито. Роботу дз'вонення віддавано звичайно найбіднішим, але Війон робить навпаки — призначає сюди багатих куіщів: Ґійома Во-ляна і Жана де ля Ґард.
182. Три згадані тут екзекутори були дуже багаті і впливові особи. Мартен де Бельфай посідав високе місце в суді Ша-тле, Ґійом Кольомбель був королівським секретарем, а Мішель Жувенель теж був багатієм, управителем міста Тру а, столиці Шампаньї.
183-184. Тут зустрічаємо вже відомих заводіїв, приятелів Війона: Філіппа Брюнеля, МЗ 18, Жака Раґ'є, МЗ 19 і Жака Жама, ВЗ 169.
185. Священик Тома Тріко був шкільним товаришем Війона, зони разом отримали звання "майстрів мистецтв" на Сор-
бонні 1452 р. Діра Перрети — назва шинку.
186. Ґійом де Рю — багатий гуртівник вин. Він має налити в похоронні лямпи олії; студенти називали вино "олією доброго святого", яку треба було наливати, щоб лямпа духу не згасла.
Інша баляда (остання)
Війон закликає своїх приятелів прийти на його похорон у червоних плащах, натяк на те, що при церковних відправах за мучеників священики вдягали червоні ризи. "Так на одне ядро присяг" — алюзія до ісудового жарту: Testis unus, testis nullus. (Один свідок — ніякий свідок). Гра слів: лат. "тестіс" значить і "свідок" і "ядро", одна з двох чоловічих статевих залоз.