Перші дві частини вірша починаються риторичними запитаннями ("Чого являєшся мені У сні?"), а третя – риторичним запереченням ("О ні! Являйся, зіронько, мені! Хоч в сні!"). Автор використовує епітети ("очі ті ясні", "щастя молодого", "дива золотого", "бажаного, страшного того Гріха"), порівняння ("серце, що в турботі, Неначе перла у болоті", "На них, мов зарево червоне"), інверсії ("І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!"), які допомагають передати, здавалося б, те, що неможливо відтворити, – магію кохання, його всеосяжну, всеперемагаючу силу. Складні метафори ("Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні – Пісні", "Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає, По-людськи вільно віддиха,") й порівняння допомагають читачам відчути зміни настрою ліричного героя, а тавтологічні повторення ("Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш", "Свій біль, свій жаль, свої пісні"), риторичні запитання і розпачливі звертання з елементами надії, віри, сподівань перетворюють цю поезію на складне високоемоційне естетичне явище.
Поет майстерно поєднує риму з анафорою, увиразнюючи емоційну наснаженість твору. Цій же меті підпорядковуються чоловічі рими з їх прикінцевим наголошеним складом. Це одностопні рядки з однієї словоформи: пісні – дні, а також з двох слів, які мелодійно зливаються у звукову цілісність: у сні, у тьмі, о ні. Досягається це за допомогою римування останніх рядків з попередніми: мені – у сні, німі – у тьмі, одні – голосні – пісні, а також – внутрішніх рим: ясні – сумні, мені – хоч в сні. Мелодика вірша твориться і за допомогою асонансів, алітерацій, звукопису, зокрема 32 рядки, об'єднані римою ні, яка дає змогу висловлене героєм то стверджувати, то заперечувати.