Образ коханої представлений скупими, але досить виразними штрихами: це "очі" та "уста", найбільше очі як "дзеркало душі" – "чудові очі ті ясні, сумні". Вони "немов криниці дно студене", тобто холодні й непривітні, але все-таки кохані. У ліричного героя немає надії на взаємність, його стражденне серце не в змозі попрощатися з нав'язливою пристрастю. Тому він і надалі згоден існувати в оманливому плетиві снів і реальності: "Являйся, зіронько, мені Хоч в сні!".