В останній частині поезії сум, схвильованість, слабка надія ліричного героя на взаємність змінюються на сподівання, що хоча б у сні кохана приходитиме до нього і рятуватиме від самотності й розпачу. Почуття героя передаються протиставленням: "тужити – не жити", метафоричними порівняннями: "Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті Марніє, в'яне, засиха", епітетами: "дива золотого", "щастя молодого", "бажаного, страшного того гріха!".