Їх роль у розкритті ідейного задуму автора.
Автор використав такі епітети: "летюча мить життя", "палкі обійми ночі", "пахощі густі", "верби п'яні", "струни золоті". Більшість образних визначень є багатими за змістом метафорами: "Сміються, плачуть солов'ї", "І струмінь власної душі Улий в шумляче море", "уся земля тремтить В палких обіймах ночі", "Життя – єдина мить", "Погасне в серці багаття, І захолонуть груди". Поет надає перевагу прозорим і влучним порівнянням та образам, майже не використовуючи ускладнених символів-загадок. Великої емоційної сили надає поезії символістський прийом персоніфікації:
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани…
Ці рядки поглиблюють розуміння краси людського кохання, підтверджують необхідність ловити "летючу мить життя", підкреслюють злитість природи й людини в прагненні жити, кохати й бути щасливими.
Використаний у вірші й традиційний для поета контраст ("Гори! — життя єдина мить, / Для смерті ж — вічність ціла"). Він особливо підсилює, загострює спалах радості, кохання.
На багато художніх засобів твору вказують вишукані метафори (що також є неоромантичною особливістю) – "б'ють піснями в груди", "лови летючу мить життя", "ллються пахощі густі", "налагодь струни золоті".
Алітерації створюють виразну звукову інструментовку вірша. Майже всі рядки закінчуються на голосні звуки, тому твір звучить дуже мелодійно. Цей ефект досягається перехресним римуванням.
Значущими для життєствердного пафосу вірша є дієслова наказової форми: залиши, улий, лови, чаруйся, хмілій, впивайся, закохайся, гори, налагодь, йди тощо, за допомогою яких передано спонукання до рішучих дій. Поет оспівує кохання як велику надихаючу силу, що мотивує людину до звершень, окрилює її, надає наснаги, робить щасливою.