Знайдіть і прочитайте уривок на початку повісті М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять", у якому йдеться про лебедині крила. Що в крилах з поетичного й прозового творів спільне?
Пташина правда у вірші "Крила" полягає в тому, що "крилатим ґрунту не треба". Птахам не потрібне поле, бо їм дорожча воля, якщо немає пари, то "будуть хмари". Людина, на думку авторки, теж може мати крила. У кожного вони "виростають" через різні речі, крила в кожного зроблені зі свого "матеріалу". Не одразу людина може збагнути, із чого ж зроблені її крила, але відчуття піднесення виникає в певній ситуації, з якоїсь окремої причини. Крила творчості, крила кохання, крила мрії – усе це може підняти нас у повітря, тобто піднести над буденністю, сірістю повсякдення.
У повісті М. Стельмаха головний герой Михайлик спостерігає на початку твору за польотом лебедів. Це видовище настільки вражає його, що хлопчик теж уявляє, як у нього виростають крила, він летить, а все навколо дуже змінюється. У Михайлика багата уява, мрії "окрилюють" його, можна сказати рядками вірша Л. Костенко, що він "Крила має!":
"Прямо над нашою хатою пролiтають лебедi. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар i струшують на землю бентежнi звуки далеких дзвонiв. Дiд говорить, що так спiвають лебединi крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього спiву, i менi теж хочеться полетiти за лебедями, тому й пiдiймаю руки, наче крила. I радiсть, i смуток, i срiбний передзвiн огортають та й огортають мене своїм снуванням.
Я стаю нiби меншим, а навколо бiльшає, росте i мiниться увесь свiт: i загачене бiлими хмарами небо, i одноногi скрипучi журавлi, що нiкуди не полетять, i полатанi веселим зеленим мохом стрiхи, i блакитнава дiброва пiд селом, i чорнотiла, туманцем пiдволохачена земля, що пробилася з-пiд снiгу".