Назар у відчаї, коли дізнається, що Галю просватана за чигиринського полковника. Молодий козак спершу дорікає Кичатому, а потім стає на коліна, хоч не робив цього навіть перед гетьманом. Назар благав: "Нехай старости з своїм хлібом вдуть додому. Христом-богом молю, не занапасти її, бідної! Кращої її нема; за що ти хочеш її убити? На голову мою! Возьми її, розбий обухом – не треба мені її: тільки дай дочці своїй ще пожити на світі, не заїдай її віку, вона не винувата!"