У новелі "Шаланда в морі" пейзаж позначає місце і час дії (""Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки. Коло берега кригу розбив штормок, а все показувало, що незабаром ревтиме й справжній штормило…""), за його допомогою читач може уявити собі де і коли відбувається подія. Про те, що йдеться про морський пейзаж говорить навіть назва твору. Також пейзаж новели виконує сюжетне мотивування: метеорологічні процеси (зміна погоди, шторм на морі) направляють хід подій в той чи інший бік (""Гребуть, — сказав хтось, — та хіба допоможеш їм у такий шторм?" Молодші рибалки кинулися до шаланд, їм заступили дорогу старші…"). Герої твору мусять боротися з перешкодами, які чинить їм природа. Крім цього, пейзаж у новелі створює психологічний настрій сприйняття тексту, допомагає розкрити внутрішній стан героїв, підготувати читача до зміни в їхньому житті. Через усю новелу проходить образ вітру – трамонтану, що є уособленням життєвих бур, які зустрічаються на шляху подружжя Половців. Тривожна пейзажна картина зимового моря відповідає настрою головної героїні, старої Половчихи. Жінка чекає зі збуреного штормового моря повернення чоловіка, свого Мусієчка. "Одежа на ній віялась, мов на кам'яній, вона була висока та сувора як у пісні", нагадувала "маяк невгасимої сили". Ця авторська характеристика підкреслює те, що, попри її зовнішню закам'янілість, відстороненість, мовчазність, душа цієї жінки кидається від надії до відчаю, від розпуки до впевненості в нездоланності чоловіка, в неможливості його смерті. У кінці новели подружжя повертається додому і ніякий крижаний пейзаж їм не страшний: "Вони йшли, преніжно обнявшись, їм у вічі дмухав трамонтан, позаду калатало море, вони йшли впевнено й дружно, як ходили ціле життя".