Сенс життя Марії полягав у пошуках щастя. Вона мріяла про різні світи, про волю, пригоди, палке незвичайне кохання. Утілюючи свої бажання, дівчина зробила неправильний вибір – і доля жорстоко покарала її за втечу та зраду. Лише пройшовши через неймовірні випробування, Марія зрозуміла, що щастя було зовсім поруч. Тому вона повернулася до коханого, бо усвідомила, що основний закон життя – це справжня, щира любов, це відповідальність не лише за людину, яку кохаєш, а й за власні вчинки та дії.
Фінал несподіваний і водночас відкритий, адже письменник дає нам можливість самостійно домислити, як можуть скластися чи не скластися стосунки між героями. Це одна з особливостей модерністської прози. Тим паче, що у вуста Массіно І. Франко вкладає незаперечну істину: "Що таке чоловік для чоловіка? І кат, і Бог! З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!".
На мою думку, останнє слово новели свідчить про щасливий кінець історії, адже перед тим, як має з'явитися героїня, Хома говорить: "До побачення, серце! Приходь! Що врятувалося, переходячи через стілько могил, що лишилося живе в наших серцях по стількох руїнах – нехай живе! Нехай надіється!". Він хвилюється, чи Маня ще у кривавому Порт-Артурі, чи її тіло у бурхливому Жовтому морі. Він називає її голубочкою, просить озватися хоч її дух, а своє життя називає тепер слимаковим, паперовим, негідним. Герой мріє змінити все і почати нове життя. Саме тому можна вважати, що обох героїв чекає примирення і щасливий фінал, адже вони досі кохають одне одного.