"Наталочка помітила, що за боєм невідривно стежив якийсь вельможний чоловік у коштовних латах. Він щось сказав одному з своїх наближених, і той, пересилюючи дзенькіт шабель, закричав до козаків:
– Панове запорожці! Ясновельможний король Ян Казимир подивований вашою відвагою, – ("Так то сам король!" – збагнула Наталочка). – Він помилує вас, якщо складете зброю. Він візьме вас на службу за високу плату!
Між козаками пішов якийсь рух.
"Невже здаються?" – не то злякалася, не то зраділа дівчинка, але раптом збагнула, що вони робили: з-за поясів та з глибоких кишень своїх безкраїх шароварів діставали гроші і зневажливо, широким жестом сівачів кидали їх у твань.
– Срібло-злото – то болото, – гукнув сивий січовик. – Вибачай, королю, але нам не потрібна твоя ласка. Лицарська смерть козакові дорожча..."
Цей вчинок козаків свідчить про їхню лицарську честь, про те, що воля дорожча їм за будь-які багатства, а смерть краща за зраду.