Дійові особи повісті – запорозькі козаки. Це воїни, які захищають свій народ. У часи, зображені у творі, свободу здобували не інакше як зі зброєю в руках. Козаки селилися на островах на південь від Дніпровських порогів – гранітних хребтів, тому й отримали назву запорозьких. Вільні люди створювали військові об'єднання. Вони зводили січі – укріплення, зроблені з рубленого дерева. У XVI столітті поселенці облаштували фортецю, яка й дістала назву Запорозької Січі. На території фортеці був майдан, де відбувалися військові ради. Запорожці жили в куренях, дерев'яних приміщеннях, укритих очеретом. На чолі війська стояв кошовий отаман, якого обирали на раді. Усі важливі рішення приймали за участі громади. Запорожці захищали південні українські кордони. Вони стримували напади кримського війська, здійснювали морські походи до Туреччини. Запорожці ставали на захист українців, виступали проти утисків з боку польської шляхти. На війні запорожці здобували трофеї, а в мирний час займалися полюванням і ремеслами. Вони були не лише хоробрими воїнами, а й умілими трудівниками. Могли також на дозвіллі добряче погуляти. Це все дуже добре розкрито в повісті: "Не було такого ремесла, що його не знав би козак: накурити горілки, спорядити воза, натерти пороху, справити ковальську, слюсарську роботу, а на додачу – загуляти, щоб аж небу було душно…" Автор ідеалізує запорозьке козацтво, але не прикрашає його, намагається не відходити від історичної правди. У змалюванні козацької натури М. Гоголь дуже близький до свого славетного попередника Івана Котляревського, який в образах троянців зобразив відчайдушну ватагу запорожців.