Перед тим, як написати це слово, Клод Фролло терзався думкою про те, як добути філософський камінь, який будь-який метал перетворював би на золото. Це була його головна мета. Та навіть обдумуючи різні способи, він згадував Есмеральду: ""Маджістрі твердить, ніби існують жіночі імена, такі чарівні й ніжні, що досить вимовити їх під час дослідів… Жіночі уста завжди чисті; це текуча вода, це промінь сонця. Ім'я жінки повинно бути милим, ніжним, поетичним; воно повинно закінчуватися на довгі голосні і бути подібним до слів благословення"… Так, цей мудрець мав рацію, насправді – Марія, Софія, Есмераль… Прокляття! Знову ця думка! І архідиякон спересердя закрив книгу. Він провів рукою по чолу, немов хотів прогнати якусь настирливу думку". Настирлива думку про Есмеральду заважала йому думати, він згадав про свого супротивника Феба, а потім схопив циркуль і мовчки начертав на стіні великими літерами слово "ANAГKH", яке означає "доля, фатум".