У 1482 році Клодові Фролло було близько тридцяти шести. Він був суворим, поважним, похмурим священником, який не залишив ні своєї науки, ні виховання молодшого брата. Клод Фролло сів за таємничий стіл алхіміків, астрологів та герметиків. Люди почали базікати про архідиякона, його дослідження, розкопки, пошук філософського каменя. Народ вважав Клода Фролло чаклуном. Архідиякон завжди уникав жінок, а тепер на самий тільки шелест шовкової спідниці опускав каптур на очі. Люди стали помічати, що в нього посилилась огида до циганок і вуличних танцівниць, він навіть клопотав перед єпископом про видання особливого указу, за яким циганкам було б суворо заборонено танцювати та бити в тамбурин на Соборному майдані. Насправді в нього ця огида до циганок поєднувалася із захопленням Есмеральдою. Під час її танцю, який вперше спостерігав П'єр Гренгуар, був і Клод Фролло. На його обличчі більше, ніж в інших, відбивалося захоплення танцівницею. В його запалих очах виблискували молодечий запал, жадоба життя, глибока пристрасть. Він не зводив очей з шістнадцятирічної циганки. Звільнившись з-під влади догми, свідомість Клода залишається у полоні грубих забобонів, і йому здається, що дівчина, яку він так безтямно любить, підіслана дияволом, аби загубити його душу.