Коли матінка Кураж дізналася про мир, вона сказала: "Я рада, що укладено мир, хоч він мене й розорив... Тепер я побачу свого Ейліфа". Жінка переживала, що розорилася, звинувачувала священника, бо за його порадою недавно накупила краму. Її не тішив мирний дзвін того дня. Вона розуміла, що навряд чи солдатам виплатять заборговану платню, тож вони не будуть мати чим платити за горілку.
Священник одразу після оголошення миру вдягнув свою рясу і насварив матінку Кураж: "…коли я бачу, що ви дивитесь на мир, мов на стару загнилу ганчірку, яку гидливо беруть двома пальцями, — я як людина обурююсь. Я ж бачу, що ви не хочете миру, ви бажаєте війни, бо вона дає вам прибутки. Але не забувайте старого прислів'я: "Хто хоче снідати з чортом, хай запасеться довгою ложкою!"". Вона ж відразу прогнала священника, а він сказав, що на мир не треба нарікати.
Командувачів кухар, почувши про мир, прийшов до матінки Кураж і сказав, що охоче взявся б чимось торгувати. Він порадив, що треба негайно збути хоча б дещо з краму, поки воно не спало зовсім з ціни.
У своєму ставленні до миру усі три персонажі керувалися своїм майбутнім становищем: матінка Кураж вважала себе розореною, священник хотів повернутися до своїх обов'язків, а кухар зрозумів, що уже не потрібний у полку. Тому треба шукати нове пристановище.