Наступного дня після приїзду Шимек вийшов з Бузею в поле. Дівчина здавалася йому неприродно веселою. Хлопець зізнався, що кохає її. Бузя заплакала, її плечі здригалися, вона плакала чимраз дужче і дужче. Та раптом дівчина почала виправдовуватись за свої сльози. Вона говорила, що нема причин плакати, бо багато дівчат на її місці почували б себе щасливими. Бузя хвалила нареченого, називала порядним, добрим і відданим. Шимек попросив її: "Вертайся до мене, Бузю, вертайся, поки не пізно. Ще одне слово! Не більше як одне слово мушу тобі сказати". Та дівчина не хотіла вислухати це єдине слово і сказала, що пора додому.