Існування людини, перетвореної на комаху, постає як розгорнута метафора, що унаочнює цілий комплекс характерних кафківських тем. Зокрема, теми нездоланної відчуженості особистості, абсурдного покарання людини за невідому їй провину, трагічного знецінення людського життя. Метаморфоза торкнулася лише зовнішності Грегора, не зачепивши його внутрішній світ. Автор зображує його яскраво й детально. Потворний зовні, всередині він залишався собою: люблячим сином та братом, добрим, чуйним, турботливим. Отже, Грегор навіть у потворному тілі залишається людиною. І тим трагічніші байдужість, зневага, огида близьких до його нової подоби.