Фрідріх Шиллер — До радості

Особисте й колективне ("я" і "ми") у творі поєднані в єдиному пориві до кращого майбутнього. Велику роль у наближенні щастя для мільйонів відіграє Бог як Творець нового людства.

Хор

Станьмо дружною сім'єю,

Жити правдою й добром

Присягнімо цим вином

Перед вишнім Судією!

Образ Господа трактується Ф. Шиллером у дусі Просвітництва – як утілення розуму, природи, правди й добра. Бог у розумінні митця потребує не рабської покірності, а руху вперед, внутрішнього вдосконалення. Людство має виконувати Божі Заповіді, стати єдиною родиною, жити в мирі, щоб прийти до високої мети.

Цей твір здобув світову популярність насамперед завдяки тому, що видатний німецький композитор Людвіг ван Бетховен 1823 р. завершив свою Дев'яту симфонію грандіозним хором на текст Шиллера. 1973 р. Рада Європи офіційно затвердила "Оду до радості" своїм Гімном, а 1993 р. вона стала Гімном Євросоюзу. Ода "До радості" вважається одним із символів Європи, що утверджують спільність цінностей, які ці держави поділяють, їхню єдність у розмаїтості...

В основу вірша покладений притаманний Шиллеру принциповий оптимізм, віра в людину, переконаність у тому, що люди можуть і повинні поріднитися між собою, жити в мирі й злагоді.

Найбільшими цінностями у Всесвіті є краса, любов і гармонія. Але люди, на жаль, не пам'ятають про це, ворогують одне з одним, забули про щирість почуттів, втратили вміння радіти, відірвалися від природи. У цьому творі письменник звертається до почуття, емоції – радості – як уособлення щастя людини. Радість – уособлення оптимізму, віри у світло розуму, "кращий світ"...

Ода "До радості" має космічну, планетарну, всеохопну спрямованість, бо ліричний герой звертається до "міліонів" і так само дістає відгук у серцях мільйонів.

Ода "До радості" – справжній шедевр, одна з вершин світової поезії. У цьому вірші поет зумів передати душевний підйом, який виражав не лише очікування царства розуму і свободи напередодні Великої французької революції, а й споконвічне прагнення людства жити в радісній згоді й мирі.

Тема радості широко розгортається у творі, який набуває філософського змісту. На мою думку, ці рядки означають, що рушієм життя і творчості є радість, вона дає поштовх до діяльності, пробуджує дружбу, спонукає прагнути кращого і вселяє віру у прекрасне майбутнє.

Оду "До радості" написано у формі урочистої пісні, де звучать здравиці на честь любові, дружби, природи, праці, свободи, Творця. Але не тільки радість зустрічі з друзями оспівана в поезії. На думку поета, у дружньому колі бенкетує все людство. Твір побудований як діалог ліричного героя і Хору.

Після втечі з Вюртемберзького князівства, невдач у Мангеймі, пережитого безгрошів'я і вимушених постійних переїздів на запрошення молодого юриста Кернера 17 квітня 1785 р. Шиллер прибув до Лейпцига, де його зустріли драматург Фердинанд Губер, художниця Дора Шток та її молодша сестра Мінна. То були друзі Кернера – найактивніші члени гуртка прихильників шиллерівського таланту. Усі троє випромінювали молодість і щастя: невдовзі Мінна і Кернер збиралися одружитися, а Губер мав заручитися з Дорою...

У композиції твору відсутня пряма логічна послідовність. Так поетові найпростіше виконати основне завдання оди – емоційно наснажити читача, приголомшити його "здивуванням, жахом і захопленням серця". Величні картини швидко змінюють одна одну в уяві читача Шиллерової оди. Ось молоді люди входять до "пресвітлого дивного храму" цариці Радості й несподівано відчувають, що тепер навіки зв'язані "одним вузлом"...