Вона приборкана. Запевняю вас, приборкати декілька квадратних сажнів землі — величезна перемога. Ось вона лежить, працелюбна, розсипчаста, волога; хочеться всю її розкришити, розім'яти пальцями, щоб упевнитися в своїй перемозі. І вже не думаєш про те, що на ній сіяти. Хіба саме по собі не прекрасне видовище — ця темна, одухотворена земля? Чи не прекраснішеа вона за якісь клумби з братками чи грядки з морквою? Ти майже ревнуєш до рослинності, що заволодіває благородним плодом людських зусиль, який носить назву гумусу.
Тепер ти вже не ходитимеш по землі, ігноруючи, що у тебе під ногами. Обмацуватимеш рукою і тростиною кожну купку праху, кожну ділянка поля, як інші розглядають зірки, людей, фіалки. Танутимеш від захоплення над чорноземом, закохано пеститимеш ніжну лісову підстилку з опалого листя, зважуватимеш в руці щільну дернину і легкий торф. Вигукуватимеш, мій милий: "ах, ось цього б мені хоч вагон! І ще, чорт забирай, віз такого б листя теж непогано; а зверху присипати б таким ось перегноєм та прихопити цих коров'ячих коржиків; і трішки ось цього річкового піску; і декілька тачок гнилля від цього трухлявого пенька; і потім трохи мулу із струмка; та навіть ця дорожня багнюка теж не зашкодила б. І ще якого-небудь фосфату і рогової тир— си. А як підійшла б мені ця прекрасна орна земля, Господи!"
Бувають ґрунти жирні, як свиняче сало, легкі, як пух, розсипчасті, як торт, світлі і темні, сухі і соковиті; це все — багатоманітні і благородні різновиди краси. Навпаки, мерзотне і осоружне все липке, грудкувате, мокре, в'язке, холодне, безплідне, дане людині для того, щоб вона проклинав мертву матерію; все це так само осоружно, як холод, черствість і злість людських душ.
Жовтень садівника
Кажуть — жовтень; кажуть — у цей час природа вкладається спати. Але садівник краще знає; садівник скаже вам, що жовтень — дуже хороший місяць, не гірший за квітень. До вашого відома, жовтень — перший весняний місяць, місяць підземного зародження і проростання, прихованого набухання бруньок. Спробуйте запустите п'ятірню в землю: ви знайдете паростки, що прокльовувалися, товщиною в палець, і крихкі пагони, і спраглі корені — так, так, вже весна. Виходь, садівниче, починай посадки (тільки будь обережний, не пошкодь заступом пророслу цибулину нарциса). Отже, зі всіх місяців саме жовтень — місяць посадок і пересадок.
Рано навесні стояв садівник над своєю клумбою, де там і там вже починали витикатися вістря бруньок, і роздумував: "Тут у мене трохи голо і порожньо: треба буде що-небудь посадити".
Приблизно за місяць потому він знову стояв над цією самою клумбою, де встигли вже зійти двометрові хвости дельфініуму, джунглі дівочої ромашки, нетрі дзвоників і біс його знає чого ще, і роздумував: "Тут у мене трошки занадто розрослося. Гущина яка! Доведеться трохи того... прорідити і розсадити".
І ось тепер, у жовтні, він стоїть над все тією ж клумбою, з якої там і сям стирчить жовтий лист або голе стебло, і роздумує:: "Тут у мене трошки голо і порожньо. Підсаджу— но я чого-небудь: ну, скажімо, шість флоксів або яку-небудь айстру, що побільша".
Сказано — зроблено. Життя садівника повне змін і активної діяльності. Буркочучи, але ж насправді задоволений, знаходить в жовтні садівник у своєму саду голі місця.
Чорт забирай, — каже він собі, — тут у мене, здається, щось зав'яло. Стій, треба це порожнє місце засадити. Наприклад, золотарником або краще циміцифугою. Правда, її у мене ще немає. А краще за все —
Потім розсильний приносить йому величезну корзину, і він мчить із заступом на голе місце. Не встиг копнути, як вивернув цілий клубок коренів з кетягом товстих паростків.
"Господи Ісусе, — ахає садівник, — у мене ж тут купальниця!"
А є ще на світі божевільні, які хочуть мати в своєму саду всі шістдесят вісім родів рослин дводомних, п'ятнадцять однодомних, два голонасінних, а зі споровиків, — принаймні, всі папоротеві, бо з плаунами і мохами намучишся.
Осінь — найщедріша пора року; я сказав би, що весна в порівнянні з нею скупувата. Осінь діє у великому масштабі. Бувало у вас коли-небудь, щоб весняна фіалочка раптом виросла у три метри висотою або тюльпан ріс би, ріс і, врешті-решт, переріс дерева? Ось бачите. Зате буває, що навесні посадиш яку-небудь осінню айстру, і вона до жовтня дасть вам двометровий непрохідний ліс, в який ви боїтеся вступити, оскільки не впевнені, що знайдете дорогу назад. астильбе. А на осінь було б добре сюди pyrethrum uliginosum (пірет— рум болотистий — лат.). Та і крестовник на весну був би непоганий. Стоп, я посаджу сюди монарду — Sunset або "Кембрідж Скарлет". Та і красоднів теж підійшов би". Після чого він у глибокій задумі йде до хати, згадуючи по дорозі, що і морина — славна рослинка, не кажучи про кореопсис; та і буквицею не слід нехтувати.
Потім він поспішно виписує у квітникарстві золотарник, циміци— фугу, астильбе, pyrethrum uliginosum, крестовник, монарду, красод— нів, морину, кореопсис, буквицю і понад все те ще анхузу і шавлію. Потім кілька днів шаленіє, що посилка не приходить і не приходить.
Або у квітні ви зарили у землю корінець геленіуму чи сонцецвіту, а зараз вам іронічно кивають згори золоті квіти, до яких, навіть ставши навшпиньки, не дотягтися рукою.
Такі історії трапляються з садівником на кожному кроці, варто йому лиш трохи знехтувати почуттям міри. Тому восени він влаштовує переселення своїх вихованців, щороку переносить своїх багаторічників, як кішка кошенят. Щороку із задоволенням говорить:
— Так. Тепер все у мене посаджене і у порядку.
А через рік знов так само полегшено зітхатиме, адже сад ніколи не може бути остаточно влаштований. В цьому відношенні він подібний до людського суспільства і всіх великих людських справ.
Краса осені
Я міг би написати про буйні фарби осені, про тужливі тумани, про душі померлих і небесні явища, про останні айстри і маленьку червону троянду, яка ще прагне розцвісти. Або про вогники в сутінках, про запах свічок на цвинтарі, про сухе листя та інші елегійні предмети. Але мені хочеться віддати честь і хвалу іншій прикрасі нашої осені: простому цукровому буряку.
Жодне з творінь земних не демонструють у таких кількостях, як цукрові буряки. Зерно ховають у комори, картоплю — в підвали. А цукровий буряк зсипають до куп, складають в горби, нагромаджують буряковими горами біля полустанків. Нескінченною низкою тягнуться вози, завантажені білими коренеплодами; з ранку до вечора озброєні мотиками чоловіки навалюють високі громади, надаючи їм правильної геометричної форми пірамід. Всі плоди земні так чи інакше, всілякими шляхами розтікаються по окремих господарствах. А буряк тече суцільним потоком — до найближчих залізниці або цукрозаводу. Це продукт гуртовий: він наступає масою, як військо. Тут — бригади, дивізії, армійські корпуси, що підтягаються до залізничних колій. Тому вони і побудовані в бойовий порядок: геометрія — краса мас. Буряківники споруджують бурти у вигляді монументальних приземкуватих будівель; це — майже архітектура. Купа картоплі — не будівля. Але купа буряка — це вже не купа, це споруда. Городянин — не любитель буряківницьких пейзажів; але якраз восени вони являють собою досить величний вигляд. В акуратно складеній піраміді буряка є щось захоплююче. Це — монумент родючій землі.
Але дозвольте мені прославити найбезперечнішу з усіх красот осені. Я знаю, у вас нема бурякового поля, і ви не звалюєте буряк в бурти; але чи доводилося вам коли-небудь угноювати сад? Коли вам привезуть повний віз гною і вивернуть теплу паруючу купу, ви ходите довкола, пестячи її очима й нюхом, і кажете вдячно:
— Їй-богу, хороший гній. Потім додаєте:
— Хороший, але легкуватий. Потім — вже невдоволено:
— Фекалій замало, одна солома.
Йдіть геть, ви, що затикаєте собі носа, прагнучі обійти подалі цю прекрасну, гарячу купу: ви не знаєте, що таке хороше добриво... А коли клумби отримають все, що їм належить, — садівник переживає злегка містичну насолоду: він зробив землі добро.
Голі дерева — не таке вже сумовите видовище: вони трохи схожі на віники або мітли, а трохи на підпори для майбутнього будівництва. Але якщо на такому голому дереві тремтить під вітром останній листок, це — як останній прапор, що розвівається на полі бою, як знамено, стиснуте рукою вбитого бійця. Ми полягли, але не здалися. Наші кольори ще мають у небі.
І хризантеми ще не здалися. Вони крихкі, сповнені повітря, лише злегка позначені білою або рожевою піною, тремтять, немов молоденькі панночки у напівпрозорих платтячках. Що? Сонечка дуже мало? Душить сивий туман? І мочать холодні дощі? Не біда! Найголовніше — квітнути! Тільки люди скаржаться на погані умови. Хризантеми ж — ніколи.
У вірувань теж свої сезони. Влітку людина може бути пантеїстом, може вважати себе частиною природи. Але восени може вважати себе тільки людиною. І навіть якщо ми не хрестимо собі лоба, то мало-помалу всі повертаємося до витоку життя. Кожне домашнє вогнище палає на честь домашніх богів. Любов до батьківщини, до дому — така ж релігія, як поклоніння якому-небудь зоряному божеству.
Листопад садівника
Я знаю, є багато чудових занять: наприклад, писати в газети, голосувати в парламенті, засідати в адміністративній раді, підписувати казенні папери. Та як би все це не було прекрасно і поважно, той, хто займається цим не виглядає так переконливо, немає у нього тієї монументальної, пластичної, можна сказати, скульптурної постави, якою відрізняється людина із заступом. Господи, коли ви стоїте так на своїй клумбі, опершись ногою в метал заступа, стираючи піт з лиця і вимовляючи: "уф!" — ви справляєте враження прямо алегоричної статуї. Залишається тільки обережно вирити вас, вийняти із землі зі всіма коренями і поставити на постамент з написом "Тріумф праці", або "Володар землі", або ще як-небудь у цьому роді. Кажу так тому, що тепер якраз прийшла пора для цього, тобто для риття.
Так, в листопаді треба скопувати і розпушувати ґрунт. Набереш його повну лопату і переживаєш таке апетитне, ласе відчуття, ніби набрав повний ополоник, повну ложку їжі. Хороший ґрунт, як і хороша їжа, не повинен бути ні надміру жирним, важким і холодним, ні надто вологим або сухим, ні м'яким, ні твердим, ні порошкоподібним, ні сирим: він повинен бути як хліб, як пряник, як здобна булка, як тісто, що піднялося; повинен розсипатися, але не кришитися; повинен хрумтіти під заступом, але не чавкати; при перевертанні не повинен перетворюватися на цеглини, пласти, галушки, а повинен, полегшено зітхаючи, розпадатися на грудки і крупитчатий пил.