Носій

Гі де Мопассан

Сторінка 2 з 2

Потому так швидко, що я не встиг зробити для захисту жодного руху, цей чоловік, цей гаданий лиходій, — босоніж, одягнений похапцем, без краватки і з черевиками в руках — гарний хлопець, їй-богу, і, видно, з досить заможних, — прожогом кинувся до виходу і зник у пітьмі.

Пригода оберталася кумедно. Я сів і став чекати чоловіка Волошки, який щось довгенько шукав те вино. Нарешті стало чути, як він іде по сходах, і від цих звуків я раптом розреготався нестримним сміхом, як іноді регочеш, коли залишаєшся сам.

Чоловік увійшов, несучи в руках дві пляшки, і промовив:

— А жінка що, все спить?.. Вона не прокинулася, ви не чули?

Я був певен, що з того боку дверей слухають, і сказав:

— Ні, не чув.

Він знову гукнув:

— Поліно!

Вона не відповіла і не ворухнулася. Він підійшов до мене і пояснив:

— Бачте, в чім справа: вона не любить, як я приходжу вночі випити трохи з яким приятелем.

— То ви гадаєте, вона не спить?

— Та напевно не спить.

Вигляд у нього був невдоволений.

— Ну, будьмо! — сказав він. І зразу ж зібрався спорожняти обидві пляшки одну по одній. Але цього разу я був рішучим і, випивши склянку, підвівся. Він уже не думав мене провожати, а, подивившись на жінчині двері важким поглядом, поглядом ображеного простолюдина, який ледве стримує лють, стиха процідив: — Коли ви підете, вона мені таки відчинить.

Я дивився на цього боягуза, який розлютився оце хто-зна-чому, може, від невиразного передчуття, від інстинктивної підозри обдуреного самця, якому не до вподоби зачинені двері. Він говорив мені про неї з такою ніжністю, а тепер напевно поб’є її.

Він іще раз смикнув двері:

— Поліно!

Голос жінки, яка, здавалося, щойно прокинулася, відповів з-за стіни:

— Чого тобі?

— Ти що, не чула, що я вже давно прийшов?

— Ні, я сплю, і не заважай мені.

— Відчини.

— Коли ти будеш сам. Приводиш ото з собою ночами п’яниць.

І тоді я пішов, спотикаючись на сходах, як той, чиїм спільником я мимоволі став. Простуючи шляхом до Парижа, я думав про те, що мені довелося побачити у цій норі одвічну драму, яка розігрується щодня на всі лади і по всіх усюдах.

1 2