Звір господаря Бельома

Гі де Мопассан

Сторінка 2 з 2

Проте вона ворушилась. То була блоха! Знявся крик, потім оглушливий регіт. Блоха! Ото вже звір так звір! Каніво ляскав себе по стегнах, Сезер Орлявіль шмагав батогом, кюре, регочучи, ревів, як осел, учитель сміявся, ніби чхав. Обидві жінки радісно квоктали.

Бельом, сівши на столі й узявши на коліна миску, зосереджено й зловтішно дивився на переможену блоху, що вертілась у краплині води. Він пробурмотів: "Ах ти, стерво!" — й плюнув на неї.

Кучер, ледве живий від сміху, приказував:

— Блоха, блоха, а нехай тобі! Гіопалась-таки, проклята, попалась!

Потім, заспокоївшись трохи, крикнув:

— Ну, в дорогу! Вже й так скільки часу згаяли.

І подорожні, все ще сміючись, потяглися до диліжанса.

Зненацька Бельом, що йшов позаду всіх, заявив:

— А я повертаюсь до Крікето. Тепер мені в Гаврі нема чого робити.

Кучер одказав:

— То дарма, плати за своє місце!

— Заплачу, та тільки половину, я й півдороги не проїхав.

— Ні, плати повністю, місце все одно за тобою.

Знялася суперечка, що швидко перейшла в люту лайку.

Бельом присягався, що більше двадцяти су не заплатить, Орлявіль твердив, що менше сорока не візьме.

Вони кричали, втупившись одне в одного, ніс у ніс.

Каніво виліз із диліжанса й сказав:

— По-перше, ти віддаси сорок су панові кюре. Чув? Потім усім піднесеш по чарочці, це буде п’ятдесят п’ять, та Сезереві заплатиш, двадцять. Гаразд, Скалозубе?

Кучер, зрадівши, що в Бельома вилетить із кишені майже чотири франки, відповів:

— Гаразд!

— Ну то плати.

— Не заплачу. По-перше, кюре не лікар.

— Як не заплатиш, то я посаджу тебе в диліжанс і відвезу до Гавра.

Велетень схопив Бельома за поперек і підняв його, мов дитину.

Довелося Бельомові* поступитися. Він добув гаманець і заплатив.

Диліжанс рушив на Гавр, а Бельом пішов назад до Крікето, і всі мовчазні тепер нодорожні довго ще бачили на білій дорозі синю блузу, розмаяну над цибатими ногами господаря Бельома.

Признання

1 2