– Так тільки тепер потрібно нейтралізувати наше повідомлення про твій розшук. А то вийдеш на вулицю, і тебе хтось прихлопне.
– Ну і які твої висновки? – спитав Морана Рехлінг.
– Нам доведеться щось зробити із цими кредитними картками. Потрібно мати гарантію, що відбиток пальця є справжнім. Інакше повноцінний грабіжник знайде якогось багатія, самотнього, без рідних та друзів, відвезе кудись подалі і приб'є, труп закопає, а потім візьме його картку, відправиться в інший кінець країни і, користуючись моїм методом з фотокопією, буде спокійно отримувати доходи з дивідендів, що надходять на рахунок небіжчика.
Мервін Рехлінг серйозно глянув на нього.
– Що можна зробити, на твою думку?
– Як я знаю. Це справа вчених та інженерів. Нехай вони гадають.
Можливо, зробити на картці або на екрані, скажімо, детектор біотепла. Я не знаю. Я довів, що в існуючій сьогодні кредитно-грошової системи є лазівки для злодіїв та шахраїв.
– Що ще?
Рекс Моран задумався трохи.
– Ну, я вже говорив дорогою Фреду. Арешт по телевідеофону себе не виправдав. Звичайно, я згоден: у звичайних випадках це заощаджує час і сили, але коли маєш справу зі справжнім злочинцем або бандитом, та ще й озброєним, тут треба одразу засікати його місцезнаходження по нульовому пеленгу наручного відеофону, якщо, звичайно, він настільки дурний, що тягатиме з собою цю штуковину.
– Очевидно, Рекс правий, – вимовив чоловік у цивільному.
Мервін Рехлінг глибоко зітхнув:
– Гаразд, Моран, парі ти виграв. Зумів майже без гроша прожити з комфортом цілих двадцять чотири години. – Він глянув на свого підлеглого і додав: – Але запевняю, що за шість місяців я ліквідую всі лазівки, які ти використав у своїх пригодах.
Рекс Моран посміхнувся:
– Парі?
© 2022, переклад Віктора Часника. Розміщено на УкрЛіб за дозволом перекладача