Але це також означає, що поліції відомо про вкрадений наручний відеофон і вони можуть будь-якої хвилини засікти його місцезнаходження по нульовому пеленгу.
Він кинув апарат у канаву, затоптав його каблуком у багнюку.
Треба негайно змотатися звідси, подумав Моран, рішуче увійшов у під'їзд і піднявся на останній поверх, де в "пентхаузі" розташовувався ресторан, відомий під назвою "Місце для гурманів".
Чиновники вищого рангу гуртом валили в ресторан обідати, розштовхуючи один одного ліктями.
Моран намагався нічим не видати себе. Він був пригнічений розкішшю і пишнотою демонстрованого тут добробуту і дякував своїй зірці за те, що здогадався замовити та переодягтися в елегантний костюм. До нього невпевнено підійшов метрдотель. За все своє життя Рекс Моран жодного разу не бував у ресторані, що обслуговується справжніми офіціантами, і зараз намагався триматися якомога невимушеніше.
– Столик на одного, сер? – Запитав метрдотель.
– Так, будьте ласкаві, – відповів Моран, намагаючись плавно модулювати
голосом, як людина, для якої така обстановка – справа звична. – Якщо можна, то десь осторонь. Мені потрібно зайнятися деякими розрахунками.
– Звичайно, сер. Будь ласка, ось сюди.
Його посадили у невеликому алькові.
Метрдотель клацнув пальцями, закликаючи офіціанта.
– Сер, у нас сьогодні чудові гратін-де-лангустин, – сказав офіціант маслянистим голосом.
Рекс Моран навіть віддалено не уявляв, що то за штука, але вдав, ніби обмірковує пропозицію.
– А ще що ви могли б рекомендувати? – спитав він.
– Сьогодні наш шеф перевершив себе з кулет-докте.
– Що ж, звучить премило.
Офіціант зробив позначку.
– А як щодо півпляшки сильванера чи меха?
– Не заперечую.
На столі з'явилися холодні закуски, десерт, і нарешті офіціант зник.
Рекс Моран, полегшено зітхнувши, озирнувся на всі боки, витяг з кишені касету з плівкою і, знявши з плеча фотоапарат, зарядив його. Потім з внутрішньої кишені він дістав універсальну кредитну картку, експропрійовану у Френка Весайліса, і почав ретельно оглядати її, приділивши особливу увагу відбитку великого пальця правої руки, відтиснутий у верхньому правому кутку картки. Потім він притулив картку до невеликої вази, що стояла на краю столу з самотньою чорною трояндою і націлив фотоапарат. Клацнувши, він витяг із камери готовий знімок і почав його вивчати. Знімок виявився невдалим.
Присунувши апарат трохи ближче, Рекс клацнув ще раз. Йому довелось зробити дюжину знімків, перш ніж вдалося отримати майже точну копію відбитка пальця Весайліса, копію, яка йому була потрібна надзвичайно.
Він відклав убік кредитну картку, прибрав у чохол фотоапарат, витягнув складаний ножик і обрізав фото по краях так, щоб воно було розміром якраз з відбиток у кредитній картці. Цієї хвилини показався офіціант з димним на таці супом.
Незадовго до десерту Рекс раптово схопився з-за столу і квапливо попрямував до касової стійки, де, на його думку, повинен був знаходиться платіжний екран цього фешенебельного ресторану.
Там якраз був метрдотель, який глянув на Морана, запитливо піднявши брови.
Рекс квапливо промовив:
– Я тільки що згадав про одну невідкладну справу. Будь ласка, не прибирайте зі столу до мого повернення і придивіться за фотоапаратом, я зараз повернусь.
– Так, звичайно, сер, – відповів метрдотель.
Рекс Моран залишив ресторан з виглядом людини, яка раптово згадала про справу, яку потрібно виконати.
Опинившись на вулиці, він усміхнувся. Заради цієї сцени довелося пожертвувати фотоапаратом, втім, він йому не потрібен. Прикриваючи обличчя носовою хусткою, він попрямував до найближчого готелю. В цей час на вулиці з'являлися лише рідкісні перехожі. Зайшовши в готель, Рекс
Моран підійшов до самотнього клерка, який сидів за конторкою. Ризикувати так ризикувати.
– Мені б номер на одного, не дуже шикарний. Спальня, вітальня, ванна. Чи можу я отримати це у вас? – спитав він. – Про що говорити, сер, – відповів клерк і глянув за спину Морана.
– А де ваш багаж, сер?
– У мене немає багажу, – сказав Рекс недбало. – Я тільки що повернувся після відпочинку із західного узбережжя і сподівався тут дещо купити для поповнення гардеробу. Я завжди так роблю – у Каліфорнії мода неймовірно дика.
– О так, сер, ви маєте рацію.
Клерк зробив рух у напрямку щілини екрану, що стояв біля конторки телевідеофону.
– Реєструватиметеся?
– Я спочатку хотів би подивитись номер, а потім вирішити, – відповів Моран. – Якщо він мене влаштує, я зареєструюсь прямо з номера.
– О, я впевнений, сер, що вам сподобається. Дозвольте запропонувати вам "Біс– А".
– "Біс– А"? – повторив Моран. – Чудово. Нехай буде так.
І він попрямував до кабін ліфта.
– Номер "Біс– А".
– Слухаю, сер, – відповів робот.
Номер був декількома поверхами вище. Рекс Моран вийшов із ліфта, подивився вказівники на стінах і попрямував до потрібних дверей.
Номер виявився найрозкішнішим із усіх, у яких йому доводилося бувати в свого життя. Він підійшов до екрану телевідеофона і сказав:
– Номер мені підходить, і я залишаю його за собою.
Механічний голос робота відповів:
– Чудово, сер. Будьте ласкаві, вставте в щілину екрану вашу Універсальну кредитну картку.
Рекс Моран, глибоко зітхнувши, витяг з кишені картку Френка Весайліса і засунув її в щілину автомата. Потім швидко дістав фотокопію відбитка великого пальця правої руки Весайліса, доклав її до екрану і миттєво відсмикнув.
Механічний голос промовив:
– Дякую вам, сер.
Рекс Моран ще раз зробив глибокий вдих і повільно, крізь зуби видихнув:
– О, безсмертні боги, ось не думав, що спрацює.
3
Він зателефонував відеофону, щоб дізнатися час. Третя година дня. Якщо нічого більше не станеться, справа зроблена.
Він набрав номер коридорного і сказав прямо на екран:
– Надішліть мені кілька пляшок різних напоїв. Скажімо, пляшку шотландського віскі, справжнього коньяку, матехи, бенедиктину, пляшку шеррі-херінга, шартреза, зрозуміло, не зеленого, а золотистого, потім пляшку Перно, потім абсенту чи якогось ординарного вина.
Синтезований голос робота відповів:
– Сер, у нашому готелі все це можна отримати у барі-автоматі, який стоїть у вас у номері.
– Але я хочу скласти коктейль за власним рецептом.
– Добре, сер. Буде зроблено, сер. Через бар-автомат, сер.
– Прослідкуйте, щоб усе було найвищого ґатунку.
– Обов'язково, сер.
Продовжуючи усміхатися, Моран підійшов до бару-автомата, дістав пляшку
шотландського віскі "Глен-Гранд" і захоплено глянув на неї. За все своє життя йому лише раз довелося спробувати таке віскі. Штука ця коштувала на вагу золота з того часу, як фірмі "Сентрал продакшен" заборонили використовувати зерно для перегонів спирту. Він додав содову в склянку і, крокуючи по номером, розмірковував, чим би ще зайнятися.
Що б ще зробити такого, чого він раніше не міг собі дозволити?
Ага, згадав! Ікра! Чорна ікра! Він ніколи досхочу не їв чорної ікри. Якщо зізнатися по-чесному, ікри, яку він з'їв за своє життя, навряд чи вистачило б заповнити стограмову баночку.
Він знову зателефонував коридорному, і величезна банка ікри була доставлена нагору разом із справжнім вершковим маслом. Уминаючи всю цю благодать за обидві щоки, він замовив ще тушку копченої осетрини та сьомгу.
В очікуванні замовлення він спорудив собі другу склянку віскі з содовою.
"Глен-гранд"! Потрібно запам'ятати назву. Раптом ще раз випаде такий випадок.
Залишок дня він займався тим, що робив дегустацію тих ласощів та напоїв, які йому колись дуже хотілося скуштувати. І коли настав час обіду, на велике його обурення, їсти абсолютно не хотілось. А він збирався замовити обід, гідний Гаргантюа.
Моран ледве дістався до спальні і завалився спати. Ніч він проспав як убитий. Вранці прокинувся з тяжкою головою, але боги ще не покинули його. На пляшці "Глен-Гранда" з'явилося кілька нових позначок крейдою. Вінлежав і посміхався, дивлячись у стелю. На стільці, що стояв біля ліжка лежав телевідеофон, набрав час. Синтезований голос робота сказав:
"Коли задзвенить дзвіночок, буде рівно без дев'яти хвилин вісім".
Еге, залишилося всього нічого. Дев'ять хвилин. Чудово. Він замовив по номеронабирателю такий рясний сніданок, що вистачило б слону. Свіжий сік манго, ананасовий напій, яйця некруто, знову чорна ікра, грінки, смажені помідори, кава – все подвійними порціями. Він почав їсти, ричачи від задоволення.
Сніданок було закінчено рівно о восьмій.
Чудово! Моран тріумфально розсміявся – настав час приступати до справи.
Він не поспішаючи прийняв душ, потім набрав номер ультрасупермаркету,
відділ чоловічого одягу, і став із знанням справи замовляти один предмет
за іншим, щоб тут же, у міру надходження, розпакувати та оглянути.
Поступово з речей утворилася велика гора. Нарешті годин у десять Рекс вирішив спустошити рахунок Весайліса ґрунтовно. Набравши номер відділу з продажу "моторів", він замовив собі спортивну модель персональної машини, наказавши доставити її до стоянки біля готелю.
Через десять хвилин у дверях спалахнув екран: біля входу в номер стояло дві особи – одна в цивільному, інша в поліцейському мундирі.
Цивільний обурено сказав Морану:
– Ходімо.
Поліцейський же здивовано розглядав гору покупок, обгортковий папір та шматки мотузок, розкидані по кімнаті.
Морана доставили в ліфт, спустили у вестибюль і вивели надвір, де стояла патрульна машина. Поліцейський сів за кермо, а Рекс Моран та цивільний залізли на заднє сидіння.
Останній запитав похмуро:
– Ну як, насолодився життям?
Моран усміхнувся.
– Гарний жарт відмочив, – зауважив той, що сидить за кермом. – Ми майже
схопили тебе у кафетерії. Нам слід було відразу ж засікти тебе по нульового пеленгу.
– Я теж здивувався, чому ви цього не зробили, – сказав Моран. – Поліцейська розхлябаність.
Його доставили до місцевого відділення служби розподілу життєвих благ, де він постав перед світлі очі самого Мервіна Рехлінга, начальника відділу.
Побачивши Морана Мервін сказав:
– Ну і нахаба! Навіть спортивну машину купив. Ось сукін кіт. Що ти там накоїв у Весайліса? Він весь вирує від злості.
Рекс весело розсміявся:
– Та нічого особливого. Нехай тільки він залишиться у невіданні, що сталося насправді. А так все обійшлося благополучно.
– Благополучно? Нічого собі! Якби він помер від розриву серця, тоді що? А потім, пішохід, якого ти налякав...
– Але ж ви самі хотіли переконатися, ось і переконалися, – відповів Моран.
– Переконатися переконалися, – зауважив чоловік у цивільному.