Звичайно, дуже приємно довідуватися про те, що твій друг і спільник гараздує, але твої великі успіхи мені не подобаються, бо я знаю, що божество буває заздрісним. Як на мене, я волів би краще, щоб мої справи і справи тих, кого я люблю, інколи йшли добре, а інколи щоб не все було гаразд, і так мені хотілося б жити з перемінами, ніж в усьому мати успіх. І це тому, що я досі не чув про людину, яка б у всьому була щасливою, а наприкінці з нею не трапилося б чогось поганого, дуже поганого. Отже, коли хочеш мене послухати, вчини з твоєю долею, що так тобі сприяє, ось що: подумай добре і знайди щось, яке для тебе дуже дороге і якби ти його втратив, то було б дуже боляче твоїй душі. Викинь це так, щоб його більше не було на світі. І якщо після цього матимеш навперемінно щасливі випадки та нещасливі, спробуй заспокоїться, як я тебе навчив".
41. Скоро прочитав Полікрат ці слова, зрозумів, що порада, яку дав йому Амасій, правильна і почав домірковуватися, що саме з його скарбів, якби він загубив, то найбільш боляче було б його душі. Нарешті, домірковуючися, він знайшов таке і була в нього каблучка в золотій оправі з смарагдом, твір сина Телеклеса самосця Теодора. Отже, він вирішив, що буде гаразд, якщо він її втратить, і ось що він зробив: він сів на п'ятдесятивесельний корабель із веслярами і наказав їм вийти у відкрите море. І коли вони віддалилися від острова, перед усіма, хто були там із ним, він зняв каблучку і кинув у море. Так він зробив, повернувся додому і оплакав свою долю.
42. Проте, за чотири чи п'ять днів після цієї події з ним сталося таке: один рибалка спіймав велику і чудову рибу і вирішив, що буде добре принести її як подарунок Полікратові. Отже, він узяв її і приніс у палац і сказав, що бажає бути допущеним до Полікрата і коли його допустили, він підніс йому рибу і сказав: "Царю мій! Коли я спіймав оцю рибу, я вирішив, що не гаразд буде віднести її на базар, хоч, правду сказати, я живу з продажу риби, але мені здалося, що вона підходить для тебе і для твоєї посади. Отже, я її приніс і передаю її тобі". Полікрат зрадів, почувши ці слова, і відповів йому: "Ти зробив дуже добре і я двічі дякую тобі: за твої слова і за твій подарунок і запрошую тебе до мене на обід"(1). Рибалка, звичайно, визнав це за велику честь для себе і пішов додому. Але коли слуги розкрили рибу, то знайшли в її шлунку Полікра-тову каблучку. Щойно вони це побачили, взяли її і, радісні, швидко побігли до Полікрата і, передавши йому каблучку, розповіли, як її було знайдено. А він, зрозумівши, що це від бога, написав у листі, що він зробив і як знайшли каблучку, а написавши, відіслав листа до Єгипту.
43. Щойно Амасій прочитав листа, якого йому прислав Полікрат, як він зрозумів, що неможливо людині врятувати іншу людину від того, що з нею станеться, і що Полікрат, якому щастить в усіх справах, бо навіть і те, що він викидає, знаходить, не може добре закінчити життя. І він послав вісника на Самос і сказав Полікратові, що він розриває дружбу з ним. Це він зробив із такої причини: якщо з Полікратом станеться якесь жахливе нещастя, то йому, його другові, буде дуже скрутно.
44. Отже, проти цього Полікрата, що був таким щасливим, пішли війною лакедемонці, бо їх запросили самосці, які пізніше заснували Кідонію на Кріті. Тоді потай від самосців Полікрат послав до Камбіса, який збирав військо в похід проти Єгипту, людину з дорученням попросити Камбіса, щоб той прислав когось на Самос, і зажадав від нього військової допомоги. Скоро почув про це Камбіс, як він охоче послав на Самос вісника просити Полікрата прислати йому в похід до Єгипту військо на кораблях. І Полікрат тоді вибрав серед громадян тих, які, на його думку, були підозрілими і могли підняти повстання. І послав він їх на сорока трієрах і водночас повідомив Камбісові, щоб той не дав їм змоги повернутися на Самос.
45. Тепер інші кажуть, ніби самосці, яких послав Полікрат, не прибули до Єгипту, але, опинившися з своїми кораблями біля Карпато-су(1), порадилися між собою і вирішили, що буде розсудливим не пливти далі. Інші кажуть також, ніби вони прибули до Єгипту і звідти, хоч за ними стежили, вони повтікали. Коли вони припливли на Самос, їх зустрів із своїм флотом Полікрат, відбулася битва, і ті, що повернулися, перемогли і висадилися на острів^але в битві на суходолі зазнали поразки і від'їхали до Лакедемону. Є також й інші, які кажуть, ніби ті, що повернулися з Єгипту, перемогли Полікрата, але я не гадаю, що це правда. Бо зовсім не було потреби запрошувати лакедемонців, коли вони були певні, що самі подолають Полікрата. Крім того, зовсім неймовірно, щоб той, у кого було стільки найманців і своїх лучників, був переможений самосцями, що повернулися, яких було так мало. Дітей і жінок громадян, підвладних Полікратові, він зібрав на пристані і був готовий, якби громадяни покинули його і перейшли на бік тих, що поверталися, підпалити їх там разом із пристанею.
46. Коли прибули до Спарти вигнані Полікратом, вони прийшли до архонтів(1) і почали докладно розповідати про велику скруту, в якій вони опинилися. Проте спартанці спершу, вислухавши їх, відповіли, що вони забули сказане на початку самосцями, а сказане наприкінці не зрозуміли. Після цього самосці прийшли вдруге до них і нічого не сказали, тримаючи порожній клунок і показуючи, що клунок вимагає собі борошна (2). Спартанці їм відповіли, що в даному разі навіть було зайвим слово клунок. Нарешті, вони вирішили подати самосцям допомогу.
47. Згодом лакедемонці підготувалися і вирушили в похід проти Самосу, як кажуть самосці, щоб виконати своє зобов'язання, бо самосці перед тим допомогли їм у війні проти мессенців(1). Але за словами лакедемонців, вони пішли в похід не стільки, щоб подати допомогу самосцям, скільки, щоб помститися за те, що в них було викрадено кратер (2), який вони везли Крезові, і за панцер, котрий послав їм як дар Амасій, цар Єгипту. Отже за рік перед тим у них украли кратер і самосці викрали панцер. Він був льняний і з багатьма зображеннями і гаптований і також із бавовною. А те, чим він був зокрема визначним: кожна нитка цього панцера, хоч і була тонка, але складалася з інших трьохсот шістдесяти ниточок і всі вони були помітні. Схожий на нього був ще один панцер, який Амасій присвятив ліндоській Афіні.
48. В поході проти Самосу охоче взяли участь і корінфяни, бо за три покоління(1) до цього походу самосці їх скривдили (це сталося саме тоді, коли було вкрадено кратер). Тоді Періандр, Кіпселів син, послав у Сарди до Аліатта триста хлопців із найзнатніших родин із Керкіри, щоб їх там оскопили. Корінфяни, які везли хлопців, припливли до Самосу, а коли самосці довідалися про причину, для чого їх везли до Сардів, спершу порадили хлопцям прибігти до святилища Артеміди, а потім не дозволяли витягнути благальників із святилища. А корінфяни не допускали давати їжу хлопцям. Через це самосці влаштували свято, якого вони додержують і дотепер так само, як і тоді. Отже, коли наставала ніч, поки в святилищі залишалися благальники, самосці влаштовували танки дівчат і юнаків і під час танків вони неодмінно приносили з собою пироги з кунжутом і медом, щоб їх порозхапували керкірські хлопці і щоб їм було що їсти. І це вони продовжували робити, поки сторожі хлопців, корінфяни, покинули їх і пішли геть. А самосці відвезли хлопців назад на Керкіру.
49. Якщо після смерті Періандра корінфяни були в добрих стосунках із керкірцями, то корінфяни не прийшли б на допомогу в цьому поході проти Самосу, ось із якої причини. Проте відтоді, як корінфяни заснували колонію на острові, хоч вони були спільного походження одні з одними(1), але ніколи не жили в злагоді. Отже, з цієї причини корінфяни точили зуби на самосців. І Періандр обрав хлопців знатних керкірців і послав їх до Сардів, щоб їх там оскопили через помсту. Бо перед тим керкірці перші вчинили проти нього злочин.
50. Коли Періандр(1) убив свою дружину Меліссу, сталося так, що його крім цього спіткало ще інше нещастя. Від Мелісси в нього було двоє синів. Один був сімнадцяти років, а інший вісімнадцяти. Цих синів запросив до себе батько їхньої матері, Прокл, який був тираном в Епідав-рі, і пригостив їх у себе, що було цілком природно, бо вони були дітьми його дочки. Проте, коли він відсилав їх назад до їхнього батька, проводжаючи їх, він їм сказав: "Чи ви знаєте, діти мої, хто вбив вашу мати?" Цим словам старший син не надав ніякого значення, проте молодший, якого звали Лікофроном, щойно почув оце, так зажурився, що коли прибув у Корінф, навіть не привітав свого батька, бо вважав його за вбивцю своєї матері, і коли той почав розмовляти з ним, не відповідав йому, а коли той запитав його, чому він мовчить, не дав батькові жодного пояснення. Нарешті Періандр дуже розсердився і прогнав його з дому.
51. Скоро він його прогнав, він почав розпитувати старшого сина, що сказав їм батько їхньої матері. Той розповів Періандрові, що дід прийняв їх із великою радістю, а що сказав їм Прокл, коли відсилав їх назад, на це він не звернув уваги і не пригадує цього. Проте, Періандр сказав, що зовсім неможливе, щоб той не навіяв їм якусь думку, і продовжував розпитувати його. А той, нарешті, пригадав і переказав йому. Щойно почув це Періандр, він не схотів виявити ніякої поблажливості до свого сина і послав людину туди, де перебував його син, щоб прогнати його звідти і заборонити людям тримати його як гостя в домі. А коли ті люди його вигнали, він пішов до іншого дому і інші так само прогнали його від себе, бо Періандр загрожував усім, хто прийняв би в себе його сина, і наказав проганяти його. Коли його проганяли звідусіль, він пішов до дому одного з своїх друзів і там його як сина . Періандра прийняли, хоча і побоювалися його батька.
52. Нарешті Періандр зробив оголошення: хто прийме в своєму домі його сина, або хто розмовлятиме з ним, той повинен сплатити святилищу Аполлона пеню, іікусь суму грошей. Отже, згідно з цим оголошенням ні розмовляти з його сином ніхто вже не хотів, ні приймати його в своєму домі. А втім він і сам не вважав за справедливе намагатися зробити заборонене, але терпляче ходив там від колонади до колонади.