Родини цих змовників відігравали значну роль у подальшій історії Персії, за винятком Інтафренової родини.
70.2. На чолі змови стояв законний спадкоємець влади Ахеменідів син Гістаспа Дарій. У розд. 84 Геродот розповідає про нібито облудне обрання Дарія на царство, але в кн. VII, розд. 11 він наводить правильний родовід Ахеменідів.
70.3. Батько Дарія Гістасп був сатрапом не Персії, а Парфії.
72,1. Тут Геродот намагається якось узгодити своє твердження про те, що в персів уважається за найганебніше "брехати" (І, 138), з словами Дарія про можливість збрехати, коли це конче потрібне.
74,1. Дуже сумнівно, щоб маги запросили Прексаспа виступити з промовою перед персами, що могло б викликати в персів підозру. Можливо, це вигадка самого Геродота.
78,1. В передпокої, звичайно, не було вікон, які б уможливлювали втечу. Дарій у Бехістунському написі тричі стверджує, що він сам убив Мага Гаумату.
79,1. Свято "Магофонія", тобто свято "маговбивства", нібито мало на меті нагадувати жерцям-магам, щоб вони не втручалися в державні справи. Існує і така думка, що там ішлося про свято очищення, коли маги вбивали всяких "нечистих" тварин, створених ворогом Ахура — Мазди Ангра — Майнью (Кахріманом). Таке свято не було пов'язане з вбивством Магів.
80.1. Секст Емпірік (II ст. н. є.) згадує, що "знатні перси мали звичай, коли помирав їхній цар, дозволяти народові протягом п'яти днів жити в беззаконні (тобто робити що завгодно), щоб він зрозумів, яке лихо — беззаконня". Проте, можливо, що він зробив такий висновок із слів самого Геродота.
80.2. Промова Отана узгоджується з написом Дарія на його гробниці в Персеполі, в якому Дарій спростовує обвинувачення його в прагненні до єдиновладдя.
80.3. "Пересит" (корос) і "зарозумілість" (гюбріс) на думку давніх греків пов'язані між собою. Дарій у своєму Бехістунському написі посилається на жорстокість Магів.
80.4. Тут викладено три основи демократії в давньогрецькому розумінні: обрання представників уряду жеребкуванням, їхня відповідальність перед народом і контроль із боку народу всіх заходів уряду. [467]
81,1. Злісні випади Мегабіза проти народу виявили запеклу зненависть перського вельможества проти народного війська іранських племен.
82,1. Промова Дарія узгоджується з викладом його поглядів у Накшірустемському написі. В цих трьох промовах виявилися три напрями в галузі внутрішньої політики перського вельможества часів Дарія І (521-486 до н. є.) та його спадкоємців.
84.1. Рід Отана справді мав привілеї, але, очевидно, їх було дано йому ще до вбивства Магів.
84.2. Геродот не згадує про тривалі війни Дарія після того, як він прийшов до влади. Згідно Бехістунському написові спочатку проти Дарія повстав Елам (його столицею були Суси), згодом Вавилон, повстання якого очолив син останнього вавілонського царя на ім'я Надінту — Бел, а також і Мідія. Наприкінці 521 р. до н. є. Дарій приборкав усіх повстанців, за винятком малоазіатських міст та Єгипту. Єгипет було остаточно підкорено 519-518 рр. до н. є.
84.3. Дарій одержав царську владу тому, що був законним її спадкоємцем. Розповідь про іржання коня, хоч не є історичним фактом, має зв'язок із перськими віруваннями: схід сонця, тобто небесного вогню — важливий момент для шанувальників вогню, а кінь у них уважався за священну тварину.
86,1. Грім і блискавка були знаменням верховного бога персів Ахура — Мазди, яке узгоджувалося з іржанням коня.
88.1. Після смерті Кіра виникло загальне заворушення і через це Камбіс відклав на п'ять років свій похід проти Єгипту, бажаючи підкорити тим часом Фінікію та Кіпр.
88.2. Іут ідеться про набатейське царство на півдні Аравії. Араби Сірійської пустелі вже перед тим були підкорені персами.
88.3. Ні на Бехістунській скелі, ні на його гробниці Дарія не було зображено на коні. Можливо, ще Геродот бачив якийсь барельєф, котрий не зберігся до нашого часу, і на ньому Дарій був на коні.
89.1. Перелік перських сатрапій бере початок від іонійського опису адміністративного поділу Персії. Посада сатрапа існувала і до Дарія. Новозаведення Дарія полягало в тому, що він завів регулярні податки в усій державі.
89.2. Монетна реформа Дарія базувалася на заведенні золотої валюти. Він наказав карбувати так звані золоті дарєйки вагою в 8,4 г.
90,1. Ідеться про міста на кордоні Лідії. Третій округ— це колишні північні області Лідії від Геллеспонту до гирла ріки Галія (Галюс).
91.1. Місто Посідея на півдні від ріки Оронту на схилі гори Кассій.
91.2. Вважалося, що Амфілох вивів і оселив у Памфілії ахейців, що облягали Трою.
91.3. Про здобуття Барки персами ідеться в кн. IV, розд. 201, про озеро Мойріду в кн. II, розд. 149, про "Білий мур" в розд. 13.
92,1. Геродот завжди об'єднує Ассірію з Вавилонією, хоча Ассірія становила північну частину Месопотамії з столицею Ніневією на Тігрі, а Вавилонія — південну з столицею Вавилоном на Євфраті поблизу сучасного Багдада. За часів Геродота ні Ассірія, ні Вавилонія вже не існували як самостійні держави.
93,1. Каспій цього розділу — це не ті каспії, про яких ішлося в розд. 92. Вони мешкали в східній частині перської держави.
97.1. Ефіопами давні греки називали темношкірі племена як Африки, так і Індії. Тут ідеться про північну частину Ефіопії, про Нубію.
97.2. Ніса — міфічна гора і місцевість, де народився Діоніс. Згідно з давньогрецьким епосом Ніса була десь у Фракії або в Беотії, але Геродот відносить її до країни азіатських ефіопів, до Індії.
97.3. Під колхами Геродот розуміє племена сучасної західної Грузії та Абхазії.
97.4. Цифри податків, що їх наводить Геродот, почерпнуто не з офіційних перських джерел, а їх узято з приватних грецьких оцінок розміру податків різних сатрапій.
98,1. Про засіб здобування золота в рр. 102-105. Пустеля, яку тут згадано, називається Тар.
99,1. Назва "падеї", можливо, походить із тамільської мови. Вони були споріднені з племенем Ведда.
100,1. Тут є найдавніша згадка в європейській літературі про вегетаріанство послідовників брахманської релігії. В Геродота ідеться про спосіб життя мандрівних аскетів (бхік-шу, парівраджа, яті, санньясі).
102,1. Тут Геродот переказує найдавнішу легенду, що виникла в Тібеті (вона збереглася [468] в тібетській, монгольській, китайській версіях). Вона вигадана місцевими шукачами золота та купцями, щоб залякати конкурентів.
104,1. Ця згадка про особливість клімату Індії пов'язана з хибною теорією про те, що земля становить округлу площину, а Індія розташована на краю цієї площини і тому ранком, коли сходить сонце, там буває найбільша спека. Проте така особливість характерна для вузьких гірських долин Ладаку в Тібеті, де, справді, ранком буває тепліше за другу половину дня.
106,1. Тут у Геродота найдавніша згадка про бавовну, але звичайно, бавовну збирають із кущів, а не з дерев.
107.1. Тут перелічуються різні ароматичні речовини рослинного походження.
107.2. Крилаті змії, про яких уже було в кн. II, розд. 75.
109,1. Звичайно, цей опис розмноження гадюк не має нічого спільного з дійсністю і лише характеризує становище природознавства в давній Греції.
111,1. Про народження Діоніса в Ефіопії було в розд. 97.
114,1. Геродот зазначає тут, що Ефіопія — це крайня далека країна на південному заході, яка йому відома. Тут ідеться про довголітніх ефіопів (розд. 17).
115.1. Геродот не визнає існування моря на північному заході Європи, виступаючи проти уявлення про ріку Океан, яка омиває з усіх боків коло земель.
115.2. Можливо, що за давніх часів Ерідан була загальна назва різних річок. У Гесіода зустрічається ця назва без локалізації цієї ріки. В Есхіла так називається Родан, тобто Рона сучасної Франції, але він локалізує її в Іспанії. Геродотів сучасник Ферекід ототожнює Ерідан із Падом, тобто рікою По в північній Італії. Ріка Ерідан у міфі має зв'язок із янтарем, який нібито виник із сліз сестер Фаетонта, а янтар привозили з берегів Балтійського моря. Отже, Геродот не визнає існування міфічного Ерідану.
115.3. Кассітерідами спочатку називали Британські острови, але пізніше так стали називати міфічні острови. Фінікійські мореплавці приховували справжнє місцеположення цих островів, із яких вони вивозили оливо, необхідне для виробництва бронзи. Оливо (кассітерос) і янтар (електрон) потрапляли до грецьких країв із північного заходу Європи, як правильно твердить Геродот.
116,1. Геродот під Європою розумів не лише власне Європу, але й північну частину Азії,
117,1. Повідомлення Геродота стосується до зрошувальних систем на ріці Акесі (сучасний Мургаб), де розташовано озеро Мерв.
118.1. Дарій у своєму Бехістунському написі називає Інтафрена першим серед семи. Про участь Інтафрена в змові проти Магів було в розд. 78.
118.2. "Воротар" — це комендант царського палацу і начальник царських охоронців. "Доповідач" вища двірська посада в давній Персії. З допомогою цього вельможі цар спілкувався з зовнішнім світом.
120.1. Геродот скрізь, за винятком одного місця, каже про "сатрапію Сардів", а не сатрапію Лідії.
120.2. Даскілея була столицею сатрапії Геллеспонту.
121.1. Андрон, тобто чоловіча половина палацу.
121.2. Після падіння тирана Полікрата грецький поет Анакреонт (прибл. 570— 485 рр. до н. є.) жив в Афінах.
122,1. Ідея "талассократії", тобто панування на морі, виникає зокрема в V ст. до н. є., коли її висунув Фемістокл, а здійснили Кімон і Перікл. Геродот хоче сказати, що перекази про талассократію крітського царя Міноса не мають історичної основи. Проте сучасні дослідження та відкриття довели, що в цих переказах була така основа. Свідченням могутності мінойської держави були так звані "Міної", розкидані на просторі від Сірії до Сіцілії.
123,1. Тут є найдавніший приклад того, коли син носив ім'я свого батька. В Греції це було досить звичайним у IV ст. до н. є.
125.1. Перед цим Геродот твердив, що найбільшими грецькими храмами були храми в Ефесі і на Самосі. Тут він висловлює думку про те, що Полікрат своєю могутністю і багатством перевершував Пейсістрата.
125.2. Оройт сподівався створити проперську партію на Самосі.
127,1. Оройт після вбивства сатрапа Фрігії сам став її сатрапом. Геродот лише так наводить назви сатрапій Малої Азії: Фрігії, Лідії, Іонії.
128,1.