Фідіппід
І це фазан.
Стрепсіад
Обидві? Ну й смішний же ти!
850 Надалі не кажи так. Називай його
Тепер фазаном, а її — фазинею.
Фідіппід
Фазинею? То от яких ти мудрощів
Тут у новітніх научився велетнів!
Стрепсіад
Та й іншого багато. Лиш од старості
Відразу й забуваю все, що вивчу я. [129]
Фідіппід
Мабуть, тому-то й плащ ти свій посіяв там?
Стрепсіад
Та не посіяв, а промудрував його.
Фідіппід
А де ж ти, безголовий, черевики дів?
Стрепсіад
Взяв їх Перікл той "на належні витрати".
860 Ходім же швидше. Потім жируватимеш,
А зараз батька слухай. Тож і я тебе,
Лепетуна, послухав шестирічного,
Й за перші гроші, у суді зароблені,
Придбав тобі візочка на Діасіях.
Фідіппід
Гаразд, але щоб потім ти не каявся.
Стрепсіад
Ну, добре, що послухав. Гей, сюди, сюди,
Виходь, Сократе. Сина я привів тобі,
Хоч ледь його умовив.
Сократ
(виходить)
Він дитина ще,
Не звик у нашім кошику гойдатися.
Фідіппід
870 Бодай би сам ти на гіллі гойдався тут!
Стрепсіад
Геть, до ворон!
Так лаяти учителя?
Сократ
Ну, "на гіллі"! А як погано вимовив!
Ще й губи починає він копилити!
Хіба ж йому навчитися оскарження,
Подання, позивання, заперечення?
А втім, Гіпербол за талант всього навчивсь. [130]
Стрепсіад
Пусте, навчиться! Тямовитий зроду він.
880 Ліпив хатки він, човники видовбував,
Вмів із цурпалок змайструвати возика,
Жабок з лушпинок яблучних. Ти ж думав як?
Отож нехай навчається обох наук, — і кращої, і отієї гіршої,
Що кращу може подолати кривдою.
А ні, то хоч одної — неправдивої.
Сократ
Хай Правий і Неправий тут навчать його,
А я піду.
Стрепсіад
То пам'ятай, повинен він
Уміти всяку правду заперечити.
Хор співає і танцює*.
[* Пісня хору, мабуть, втрачена. (Прим, перекладача).]
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
Правий —в простій одежі,
Неправий —в модному платті філософа.
Правий
А виходь-но сюди, покажись глядачам,
890 Хай побачать, який ти зухвалий крутій.
Неправий
Я — до послуг твоїх. На очах у людей
Я тим легше тебе знищу словом своїм.
Правий
Знищиш — ти? А ти хто ж?
Неправий
Я — наука.
Правий
Крива. [131]
Неправий
А здолаю тебе, хоч і Правим зовеш
Ти себе.
Правий
Але як? Мудруванням яким?
Неправий
Та новітніх думок я багато знайду.
Правий
Бур'янами вони розцвітають тепер
У безглуздих людей.
Неправий
Ні, в розумних людей.
Правий
Без жалю тебе знищу я.
Неправий
Як же, скажи?
Правий
900 Словом правди.
Неправий
А я з заперечень почну,
І спростую усе, й доведу, що ніде
Тої правди нема.
Правий
Неправий
Ну, скажи, де ж вона?
Правий
У безсмертних богів.
Неправий
Де ж та правда в богів? Не загинув же Зевс,
Хоч і рідного батька свого закував
У кайдани? [132]
Правий
Ого! Бач, до чого дійшло, —
Аж недобре мені! Дайте цебрик мерщій!
Неправий
Ах, ти, дурню старий! Вижив з розуму ти!
Правий
Безсоромний розпутник, нахаба гидкий!
Неправий
910 Ці слова — мов троянди мені.
Правий
Скоморох!
Неправий
Мов вінок із лілей!
Правий
Батьковбивця бридкий!
Неправий
Сам не знаючи, ллєш мені дощ золотий!
Правий
Та раніш тобі пельку свинцем залили б!
Неправий
А тепер це найкраща оздоба мені!
Правий
Ну, й зухвалий же ти!
Неправий
А ти — дрантя старе!
Правий
Через тебе уже
Навіть хлопчики вчитись не хочуть тепер.
Та збагнуть всі афіняни скоро, чого
Ти навчаєш отих безголових людей.
Неправий
920 Ти жахливо брудний! [133]
Правий
Ну, а ти — чепурний.
А недавно ти старцем блукав по світах
І місійцем Телефом себе називав
І з торбини глодав
Панделетових мудрощів крихти.
Неправий
Жаль тих мудрощів...
Правий
Жаль божевілля твого!
Неправий
...Про які ти згадав.
Правий
Жаль і міста того,
Що годує тебе —
Безневинної молоді згубу й ганьбу.
Неправий
(показуючи на Фідіппіда)
Чи тобі ж її вчити, шкарбане старий?
Правий
930 Так, нехай хоч його урятую, щоб він
Вмів не тільки вправлятись в пустих балачках.
Неправий
(до Фідіппіда)
Йди до мене, хлопчино, хай сказиться він!
Правий
Ой заплачеш, хай пальцем торкнешся його.
Провідця хору Хмар
Годі лаятись вам і сваритися тут!
(До Правого).
Покажи нам, якої науки учив
Ти старі покоління.
(До Неправого).
А ти познайом
З вихованням новим, щоб, послухавши вас,
Сам би вчителя вибрав хлопчина собі. [134]
Правий
Я хоч зараз готов.
Неправий
Я так само готов.
Провідця хору Хмар
940 Ну, то хто ж говоритиме
Першим із вас?
Неправий
(показуючи на Правого)
Уступаю йому.
Я ж пізніше на мову його відповім
І, мов стрілами, градом нових міркувань
І дотепних словечок засиплю його.
А коли, наостанку, і писне він щось,
То я прямо в обличчя і в очі йому
Стільки доводів роєм осиним сипну,
Що під ними він тут же й загине.
АГОН ПЕРШИЙ
ОДА
Перша половина хору
950 Треба тепер кожному з вас
Влучним, дотепним словом,
Блиском ідей, грою думок
Нам довести виразно,
Хто з-поміж вас кращий митець
Славного красномовства.
Мудрості всій нині настав
Час небезпек, випробувань, —
Друзі мої за неї тут
Розпочали змагання.
ЕПІРРЕМА
Провідця хору
(до Правого)
960 Ти, що нрави старих поколінь уквітчав похвали гомінкої вінками, [135]
Нині голос гучний піднеси й розкажи про звичаї, що їх уподобав.
Правий
Отже, я розкажу вам про те, як колись виховання юнацтва велося,
Коли я, справедливості друг, процвітав і чеснота була у пошані.
Перш за все нам на вулиці крику хлоп'ят не доводилось чути ніколи.
Звідусіль-бо гуртками пристойно вони прямували у дім кіфариста,
Повсякчас у легенькій одежі своїй, хоч би й сніг на них сипав крупою,
А сідаючи, навхрест не клали колін, і навчав їх музика співати
"О Палладо, ти грізно руйнуєш міста" або "Луни далекосяжні",
І заводили повагом всі в однолад, за прабатьківським звичаєм давнім.
970 А почав би хто пустощі, жарти які, або витівок тих витинати,
Що силкуються їх, на Фрініда зразок, витворяти тепер сміховинно,
То відразу б дістав прочуханки отой, хто насмілився Муз ображати.
А в палестрі сідаючи, хлопцям усім простягати належало ноги.
Щоб сторонньому оку не можна було запримітити щось непристойне,
А вставали, то й слід після себе в піску мусив кожен тоді зарівняти,
Щоб закоханим обрису юних принад не лишати на сласну спокусу.
Жоден хлопчик оливою тіла тоді не мастив собі нижче од пупа,
Й кучерявився юний між стегон пушок, так, неначе на свіжім гранаті,
Сам не біг до коханця наввипередь він, не заводив солодкої мови,
980 Не поводив очима у томній жазі, сам себе пропонуючи звабно.
За вечерею дітям не вільно було вибирать собі редьку найкрашу. [136]
Чи від старших раніше укріп запашний та селеру зі столу хапати,
Наїдатися риби, дроздом ласувать або ногу на ногу закласти.
Неправий
О, яка це старизна! Діполій часи і цикад золотих у волоссі,
Дні Кікідових од і Буфоній гучних!
Правий
Так, старі це часи і звичаї,
Та бійців марафонських зростило на них старовинне моє виховання.
А тепер у м'які загортатись плащі юнаків ти ізмалку навчаєш.
Я готов удавитись, коли подивлюсь, як у танці на Панафінеях
Прикривають щитом вони стегна свої, не соромлячись Трітогенеї.
990 Отже, сміло, юначе, до мене іди, обери собі правди науку.
Ти навчишся майдани гучні зневажать, уникати залюднених лазень,
Гидувати огидними вчинками, глум випікати палаючим гнівом,
Перед старшими ввічливо з місця вставать, коли входять вони до кімнати;
Не робить неприємностей рідним батькам, взагалі не чинити лихого,
Щоб твоя соромливість окрасу тобі, а для інших зразок становила;
Не вриватись в домівки пустих танцівниць ні на вроду їх рот роззявляти,
Щоб за яблуко ласки продажної їх не позбутися доброї слави,
Не перечити батьку ні в чім, не взивать за старого Япета старішим,
Не платити невдячністю злою йому за турботи його довголітні.
Неправий
1000 Як послухаєш, хлопче, поради його, То клянусь Діонісом, ти станеш [137]
На синків Гіппократових схожий, синком ти матусиним зватися будеш.
Правий
І, здоровий, квітучий, міцний, ти свій час у гімнасіях будеш проводить,
А не в дотепах пишних, як люблять тепер, на міському вправлятись майдані,
Чи у позвах крутійських, нікчемних, дрібних по судах цілоденно тягатись.
Ти в гаях Академії, в тиші олив плодовитих гулятимеш скромно
Із розумним ровесником, в світлих вінках з очеретяних білих листочків.
Аромати дзвіночків вчуватимеш там і тополі сріблястої шелест,
На дозвіллі радіючи в час весняний, коли ясен з платаном шепоче.
1010 Як моїх ти послухаєш добрих порад
І всією душею пристанеш на них, будеш завжди міцний,
Будуть груди могутні, обличчя ясне,
Плечі сильні, кремезні, короткий язик,
Зад великий, гладкий і малий передок,
А волієш на звичай новий перейти —
Буде завжди у тебе обличчя бліде,
Плечі немічні, згорблені, груди вузькі,
Довжелезний язик, зад маленький, худий,
Передок завеликий і слів — без кінця, і привчиш ти себе
1020 Все погане, ганебне вважать за добро,
А добро — за ніщо.
На додаток до всього погрязнеш увесь
В Антімахове блудне паскудство.
АНТОДА
Друга половина хору
О, золотих мудрості веж
Ти охоронче славний!
Мова твоя запашно так
Скромності квітом сяє!
Добре жилось людям колись
В давні часи щасливі! [138]
(До Неправого).
1030 Отже, тепер треба й тобі,
Слів красномовних майстре,
Словом новим вразити нас, —
В тебе суперник сильний!
АНТЕПІРРЕМА
Провідця хору Хмар
Всю зброю доводів у хід повинен ти пустити,
Щоб переспорити його й не викликати сміху.
Неправий
Давно палаю серцем я, горю від нетерпіння
Всі доводи противника нещадно розтрощити.
Мене Неправим через те й прозвали між учених,
ТІ То зважився найперший я у позовах судових
1040 Змагатися з законами й доводити противне.
Проте чи не дорожче нам від тисячі статерів —
Хоч і кривим іти шляхом, а все ж перемагати?
(До Фідіппіда).
Поглянь, як осоромлю я це хибне виховання.
Не дозволяє він тобі у теплій ванні митись.
(До Правого).
Скажи, за віщо ганиш ти купання в теплих банях?
Правий
Бо то найгірше зло — вони розслаблюють людину.
Неправий
Стривай! Тепер попався ти і не втечеш од мене,
Скажи, хто з Зевсових дітей найдужчий, найсміліший,
Хто з них, на погляд твій,
трудом найбільшим потрудився?
Правий
1050 Славнішого нікого я не знаю від Геракла.
Неправий
А де ж холодні бачив ти "Гераклові" купелі?
І хто мужніший був, як він? [139]
Правий
Такі ось викрутаси
Із молоді балакунів і роблять цілоденних,
Що бані переповнюють, в палестрі ж їх не видно.
Неправий
Промови на майданах ти ганьбиш, а я їх славлю.
Коли б це щось лихе було, Гомер не змалював би
Промовцем Нестора і з ним всіх однодумців мудрих.
Тепер про красномовство.