(До блазня)
Іди вперед. Ти бідний, безпритульний.
Я зараз помолюсь і ляжу теж.
Блазень входитьу курінь.
Бездомні бідолахи, де ви зараз?
Як врятуватись вам від непогоди
В лахмітті, із порожнім животом,
Простоволосим? Я так мало думав
Про це раніше! Ось тобі урок,
Пихатий багатію! Стань таким же,
Відчуй усе, що відчувають бідні,
І цим нещасним надлишок роздай
В ім'я небес, святих і справедливих.
Е д г а р(із куреня). Дев'ять футів, дев'ять футів глибини! Бідний Томе!
Блазень вибігає із куреня.
Б л а з е н ь. Не ходи туди, дядечко! Там нечиста сила! Ой страшно, ой страшно!
К е н т. Дай мені руку. Хто там?
Б л а з е н ь. Злий дух, злий дух! Він каже, що його зовуть бідний Том.
К е н т
Хто там сидить в соломі і гарчить?
Назовні вийди!
Із куреня виходить Е д г а р, що видає себе за божевільного.
Е д г а р
Нечистий переслідує мене!
В терновнику свистить північний вітер.
Лягай в холодну постіль і зігрійся.
Л і р. Ти все віддав своїм дочкам і став таким?
Е д г а р. Подайте що-небудь бідному Тому! Нечиста сила носила його через вогонь і полум'я, через броди й чорториї, через драгву й трясовину. Чорт підкладав Тому ножі під подушку, чіпляв мотузку над його стільцем, підсипав отруту в його юшку. Спокушав його скакати верхи на гнідому через містки-жердинки за своєю тінню, щоб спіймати зрадницю. Хай бережуть боги ваш розум. Брр, Тому холодно! Цур вас від вітру, чаклування і наслання. Подайте Тому милостиню. Його мучить нечистий. Ось він, поганий! Ну, постривай! Ось я його! Ось я його!
Л і р
Що дочки із людиною зробили!
Ти все віддав? Нічого не зберіг?
Б л а з е н ь. Тільки фартух і лишився. А то нам було б ніяково дивитись на нього.
Л і р
Нехай чума, що носиться в повітрі,
Твоїх паскудних дочок заразить!
К е н т
Володаре, нема у нього дочок.
Л і р
Не супереч! Хто міг іще знущатись
Із бідного, крім дочок? Бачу я,
Такий поміж людьми завівся звичай –
Своїх батьків із дому виганяти.
І правильно: навіщо народили
Жорстоких дочок? Так і треба нам!
Е д г а р
Якось недавно Піллікок
Сидів на купині…
Б л а з е н ь. Ця холодна ніч усіх нас зробить блазнями і божевільними.
Е д г а р. Стережись нечистої сили, слухайся батьків, тримай дане слово, не божись, не заглядуйся на чужу дружину, не привчай свою милу до розкошів. Бідний Том замерз.
Л і р. Ким ти був раніше?
Е д г а р. Пройдисвітом і вітрогоном. Кучерявив собі волосся, носив на капе-люсі рукавичку, займався любощами з дамою серця. Клявся на кожному кроці і щодня порушував клятви. Засинав з думкою про задоволення і просинався, щоб здобути їх для себе. Пив і грав, а на жінок розпалювався не гірше турецького султана. Серцем був брехливий, щедрий на обіцянки, важкий на руку; лінивий, як свиня, хитрий, як лисиця, ненажерливий, як вовк, шалений, як пес, жадібний, як лев. Не дозволяй скрипу черевичків і шелесту шовку спокушати тебе, не бігай за спідницями, стережись лихварів, не слухай нашіптувань диявола.
Та ну його, нехай собі свистить!
Мій син, дофін, туди не побіжить.
Буря продовжується.
Л і р. Тобі краще б лежати в могилі, ніж підставляти голе тіло під удари негоди. Невже ось це, власне, і є людина? Придивіться до нього. На ньому все своє, нічого чужого. Ні шовку від шовкопряда, ні волової шкіри, ні шерсті від вівці, ні запаху від мускусної кішки. Всі ми з вами підробні, а він справжній. Неприкрашена людина і є саме ця бідна, гола двонога тварина, і більше нічого. Геть, геть із себе все зайве! Ану ж відстебни мені ось тут. (Зриває з себе одяг.)
Б л а з е н ь. Припини, дядечко. Не така ніч, щоб купатись. Тепер і крихітний вогник в степу, мов іскра життя в старечому серці. Лиш вона і жевріє, все інше заклякло. До речі, там якийсь вогник блукає. Бачите?
Е д г а р. Це нечистий Флібертіджиббет. Він тиняється ночами до перших півнів. Насилає більма, зизоокість і заячу губу, псує пшеницю і шкодить людям.
Аж тричі, здійснивши гріхи очевидні,
Святого Вітольда розгнівали відьми.
Наслав на них вітер
І скинув їх з мітел:
Не смійте грішить під завісою пітьми!
Згинь, нечиста сила! Розсипся!
К е н т. Як ви почуваєте себе, ваша величносте?
Входить Г л о с т е р із смолоскипом.
Л і р. Хто це?
К е н т. Хто йде? Кого ви шукаєте?
Г л о с т е р. Хто ви такі? Як вас зовуть?
Е д г а р. Моє ім'я – бідний Том. Він їсть жаб, ропух, пуголовків і ящірок. В припадку, коли нечистий роздратує його, не гребує коров'ячими коржами, ковтає пацюків, гризе падло і запиває баговинням. Його шмагають різками, женучи із села в село, із колодок в кайдани, із ями до тюрми. Були у нього колись три свити на плечах, шість сорочок на боках, кінь у конюшні і меч при боці.
Та лиш мишей і пацюків
Нещасний Том сім років їв.
Стережись мого чорта, он він гасає. Тихо, Смолкін! Геть, нечистий!
Г л о с т е р
Яке у вас нікчемне товариство,
Володаре!
Е д г а р
О ні, Модо і Мего –
Злі духи не з простих. Вони – князі.
Г л о с т е р
Володаре, так виродились люди,
Що інколи ненавидять свій рід.
Е д г а р. Бідний Том замерз.
Г л о с т е р
Ідіть зі мною. Слухать ваших доньок
Заборонив обов'язок мені.
Вони звеліли кинути в степу
Вас без притулку, в бурю й холоднечу,
Та я вас розшукав і відведу
Туди, де жде вас дах, вогонь і їжа.
Л і р
Спочатку я філософа цього
Спитати хочу: звідки грім береться?
К е н т
Ходімо з графом.
Л і р
Зачекай. Я хочу
Із цим фіванцем мудрим говорить.
Що знаєш ти?
Е д г а р
Як виганяти духів
І бити гадів.
Л і р
Я пораджусь з ним.
К е н т
(Глостеру)
Наполягайте, щоб ішов скоріше.
Він починає марити.
Г л о с т е р
Почнеш,
Коли бажають смерті рідні доньки!
Мав рацію вигнанець бідний Кент.
Ти думаєш, що Лір втрачає розум?
І є від чого. Ось і я за себе
Не можу поручитися тепер.
Я сина мав. Але його я зрікся,
Бо замах він на мене готував.
А я його, зізнаюсь, так любив!
Мені образа не дає спокою,
На серці сумно й тоскно… Що за ніч!
Ходімо, мій володаре.
Л і р
Чекайте.
Філософе, прошу, зробіть нам честь.
Е д г а р. Том замерз.
К е н т
Іди в курінь, зігрійся.
Л і р
Ми з ним також.
К е н т
Мілорде, нам потрібно в інший бік.
Л і р
Із ним я розлучатися не хочу.
К е н т
(Глостеру)
Щоб рушити скоріше, доведеться
Узяти божевільного.
Г л о с т е р
Ну, що ж?
Зовіть його.
К е н т
Ходімо з нами, брате.
Л і р
Ходімо, афінянине шановний.
Г л о с т е р
Але, прошу вас, тихше. Не шуміть.
Е д г а р
На башту налетів Роланд,
А та озвалась нагло:
"Британцями запахло!"
Ідуть геть.
Сцена п'ята
Кімната в замку Глостера.
Входять герцог К о р н у о л ь с ь к и й і Е д м у н д.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Перш ніж поїду, я йому віддячу!
Е д м у н д. О ні, мілорде! Тоді мені будуть докоряти, що вірність присязі заглушила мої синовні почуття. Мені страшно й подумати про це.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й. Тепер я бачу, що не тільки лихі нахили примусили твого брата бажати батькової смерті, а що Глостер сам це заслужив.
Е д м у н д. Яка нещасна в мене доля! Доводиться жалкувати, що я вчинив правильно. Ось лист, про який він говорив мені. З нього видно, що він надавав французам потрібні відомості. О небо! Якби-то він не був зрадником і мені не довелося доносити про це!
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й. Ходімо зі мною до герцогині.
Е д м у н д. Якщо підтвердиться зміст листа, у вас попереду безліч турбот.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й. Підтвердиться чи не підтвердиться, а саме лист зробив тебе графом Глостером. Розшукай свого батька, щоб ми негайно затримали його.
Е д м у н д(на бік). Якщо я застану його втішаючим короля, це збудить ще більше підозр. (Голосно.) Я буду вірним своєму обов'язкові, хоч для цього мені доведеться придушувати голос крові.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й. Я вірю тобі, і моя любов замінить тобі батьківську.
Ідуть геть.
Сцена шоста
Кімната на фермі поблизу замку.
Входять Г л о с т е р, Л і р, К е н т, б л а з е н ь і Е д г а р.
Г л о с т е р. Тут все ж таки краще, ніж просто неба. Так що вибачайте. Спробую зробити ще щось, щоб вам було зручніше. Я не надовго вас залишу.
К е н т. Його розум не витримав такого потрясіння. – Боги віддячать вам за доброту!
Глостер виходить.
Е д г а р. Фратеретто кличе мене і каже, що Нерон ловить рибу на озері пітьми. Молись, дурнику, і стережись нечистого.
Б л а з е н ь. Скажи, дядечко, якого звання божевільний? Він дворянин чи холоп?
Л і р. Король, король!
Б л а з е н ь. Ні, божевільний – це такий холоп, у якого син дворянин. Треба бути божевільним, щоб мати над собою сина-дворянина.
Л і р
Нехай чорти розпеченим залізом
Ухоплять їх і всунуть у вогонь!
Е д г а р. Злий дух кусає мене за спину!
Б л а з е н ь. Божевільний той, хто вірить лагідності вовка, чесності кінського баришника, хлопчачій любові і дівочим клятвам.
Л і р
Хай буде так. Я відкриваю суд.
(До Едгара)
Сідай сюди, ти знаючий суддя.
(До блазня)
А ти, мудрець, сюди. – Я вас, лисиці!
Е д г а р. Погляньте, як він уп'явся у них! Опустіть очі на суді, добродійко.
Пливи до мене, Бессі…
Б л а з е н ь
(співає)
...Як хмарка в піднебессі.
Та дірка у човні –
Не доплисти мені.
Е д г а р. Нечистий свище солов'єм у вуха бідному Тому. А Гопденс вимагає в шлунку: "Дай оселедець, дай оселедець!" Геть, нечистий! Не дам нічого!
К е н т
Володаре, знесилені ви зовсім.
Лягайте, відпочиньте. Ось подушки.
Л і р
Розпочинаю допит. Слово свідкам.
(До Едгара)
Сідай сюди у мантії суддівській.
(До блазня)
Сідай і ти на лаву поруч з ним.
(До Кента)
А ти сюди, присяжний засідатель.
Е д г а р. Розсудимо по совісті.
Не спи, пастуше. Гурт овець
Заліз в хліба чужі.
Заграй в сопілку, хай їм грець,
І виклич до межі.
Мурр, мурр! Ця кішка – сіра.
Л і р. Допитаємо її першу. Це Гонерилья. Присягаюсь цьому шановному зібранню, що вона виштовхала в спину бідного короля, свого батька.
Б л а з е н ь. Підійдіть, добродійко. Ваше ім'я – Гонерилья?
Л і р. Вона цього не зможе заперечити.
Б л а з е н ь. Вибачте, я вас прийняв за лавку.
Л і р
А ось і друга. Скоса поглядає,
Що свідчить суду про її нещирість. –
Куди? Тримайте! Підкупили суд!
Чому суддя дозволив їй втекти?
Е д г а р. Хай боги збережуть твій розум.
К е н т
Як жаль! – Де ваша витримка, мілорде,
І стриманість, якою ви пишались?
Е д г а р
(на бік)
Так щиро плачу я, що мимоволі
Ці сльози можуть виказать мене.
Л і р
Дивіться, всі собаки у палаці –
Трей, Бланш і Мілка – гавкають на мене.
Е д г а р.