Чи в когось тут не знайдеться люстерка?
Якщо поверхню затуманить подих,
Вона жива.
К е н т
Чи не кінець це світу?
Е д г а р
Його жахливий образ?
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Суд останній.
Л і р
(тримає перо біля вуст Корделії)
Пір'їна ворухнулась. Оживає!
Якщо це правда, ця щаслива мить
Спокутує усі мої страждання.
К е н т
Володаре мій добрий!
(Стає навколішки.)
Л і р
Краще йди.
Е д г а р
Це – Кент, ваш друг.
Л і р
Чума на вас, убивці!
Я б врятував її. Тепер пішла. –
Корделіє, Корделіє, зажди.
Ще трохи почекай! Що ти сказала? –
У неї був сріблястий голосок,
Що так прекрасно в жінці. – Я убив
Того злочинця, що тебе повісив.
О ф і ц е р
Панове, він і справді це зробив.
Л і р
Чи не брешу я, приятель? Це правда?
Були часи, коли мечем своїм
Примусив би я всіх отут стрибати.
Не те тепер. Старий я і слабкий
Від цих нещасть.
(до Кента)
Хто ви? Погано бачу,
Я вам повинен прямо це сказати.
К е н т
У долі є любимці й вороги.
Один з них перед вами.
Л і р
Дуже темно.
Скажіть, чи ви не Кент?
К е н т
Звичайно, він,
Слуга ваш Кент. А де слуга ваш Кай?
Л і р
Він був, скажу по честі, задерика.
Чудовий хлопець. Вмер він і зотлів.
К е н т
Ні, добрий мій володаре. Я – Кай.
Л і р
Подивимось.
К е н т
Я йшов за вами слідом,
Як тільки щастя ваше похитнулось.
Л і р
Я радий вас вітати.
К е н т
Це пусте.
Тепер усюди морок і печаль.
Двох ваших старших дочок ворожнеча
Обох їх до загину привела.
Л і р
Здається, так.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Напевне, він не знає,
Що каже. Тож безглуздо виявлять
Йому пошану нашу.
Е д г а р
Так, даремно.
Входить о ф і ц е р.
О ф і ц е р
Едмунд помер.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Нам зараз не до нього. –
Ось що сказати хочу, друзі й лорди:
Усе, чим я полегшити би зміг
Положення великого страждальця,
Зробити обіцяю. Нашу владу
Повернемо довічно королю.
(до Едгара і Кента)
Ви вступите в свої старі права,
Розширимо їх навіть за заслуги.
Хто вірним був, одержить нагороду,
Хто зрадив, у немилість попаде. –
Дивіться, що з ним? Бачите?
Л і р
Мою
Корделію нещасну задушили!
Не дихає! Коню, собаці, миші
Дозволено і дихати, й радіти,
Та не тобі. Тебе навік не стало,
Навік, навік, навік, навік, навік!
Так боляче. Цей гудзик відстебніть…
Спасибі вам велике. Гляньте, сер!
Ви бачите? На губи подивіться!
Ви бачите? Погляньте…
(Вмирає.)
Е д г а р
Знепритомнів.
К е н т
Розбийся, серце! В друзки! На шматки!
Е д г а р
Володаре, молю – опам'ятайтесь!
К е н т
Не муч душі. Нехай вона відходить.
Ким треба бути, щоб вертати знов
Його до мук життя?
Е д га р
Він вже помер.
К е н т
Не дивно це, але дивує інше:
Де сили він знайшов так довго жить?
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Тепер тіла ми мусимо забрати,
Оплакати усіх і поховати.
(до Кента і Едгара)
Повинні з вами бути ми єдині,
Щоб мир і спокій навести в країні.
К е н т
Боюсь надії ваші обмануть.
Мене король зове. Пора у путь.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Хоч ці події засмутили нас,
Твердими бути вимагає час.
Ми брати приклад з короля повинні
І в довголітті, і в довготерпінні.
Всі ідуть геть під звуки похоронного маршу.