Він вмер, та дуже жаль, що не на пласі. –
Ось лист. Благаю вибачить, печатко,
Що я тебе зламаю. Не судіть.
Щоб знати думку ворога, серця
Доводиться нам часом відкривати,
А що вже говорити про листи?
(Читає.)
"Згадай наші спільні клятви! В тебе багато можливостей усунути мого чоловіка, було б лиш бажання. Я пропала, якщо він повернеться переможцем. Тоді я буду його полонянкою, а його постіль – моєю тюрмою. Звільни мене від цієї муки і займи його місце. Твоя – дружина, хотілось би сказати мені, – віддана Гонерилья".
Підступна жінка! Сміє посягати
На чоловіка власного, а брата
Собі натомість хоче залучить. –
Чекай, в пісок зарию без молитви
Тебе, гонець убивства і розпусти,
А це послання підле при нагоді
Обдуреному герцогу віддам.
Хай він радіє, що тебе убито
І змову на життя його розкрито.
Г л о с т е р
Король безумний. Чом же розум мій
Лишився при мені, щоб відчував я
Безмірність горя? Краще збожеволіть.
Тоді б я був захищений від нього
Оманами безумної уяви
І про нещастя навіть не згадав.
Е д г а р
Подайте, старче, руку.
Вдалині б'ють барабани.
Десь далеко
Забили в барабани. Ну, ходімо.
Я вас до вірних друзів відведу.
Ідуть геть.
Сцена сьома
Намет у таборі французів.
Л і р спить на ліжку. Грає тиха музика.
Біля нього л і к а р, п р и д в о р н и й та інші.
К о р д е л і я
Як можу я віддячити тобі
За доброту, мій благородний Кенте?
Не стане ані грошей, ні життя.
К е н т
Цих слів достатньо з мене. На додачу
Я вам скажу, що розповідь моя
Про короля була скупа і точна.
К о р д е л і я
Зміни свій одяг. Про тяжкі часи
Нагадувать він буде.
К е н т
Королево,
Мені ще рано відкривать себе.
Прошу і вас мене не впізнавати.
К о р д е л і я
Хай буде так, мілорде.
(до лікаря)
Спить король?
Л і к а р
Усе ще спить.
К о р д е л і я
Боги на небесах!
Благаю, поверніть колишній розум
Моєму батьку, що в дитинство вдався,
І дайте лад розстроєній душі!
Л і к а р
Він довго спав. Накажете будити?
К о р д е л і я
Вирішуйте, як знаєте. Ви – лікар.
Чи переодягнули короля?
П р и д в о р н и й
Так, пані. Непомітно уві сні
Нове вбрання йому ми одягнули.
Л і к а р
Лишіться до пробудження його.
Ручусь, – він буде смирним.
К о р д е л і я
Дуже добре.
Л і к а р
Поближче підійдіть. А ви, музики,
Заграйте голосніше.
К о р д е л і я
Милий батьку!
Якби вуста уміли лікувати,
Цілунок мій би стер сліди всього,
Що сестри із тобою натворили!
К е н т
О лагідність безмірна!
Сивина
Була повинна викликати жалість,
Коли б ти навіть батьком їм не був.
Хіба старому опиратись шалу
І біснуванню вітру і дощу?
Хіба старому встояти на чатах
У шоломі з кошлатого волосся
Під спалахи і гуркіт блискавиць?
Такої ночі я б пустила грітись
Собаку, що колись мене вкусила!
А ти, нещасний батьку, в курені
Знайшов собі притулок, як жебрак,
Із божевільним поруч, на соломі!
Не можу зрозуміти, як життя
Ти одночасно з розумом не втратив? –
Проснувся він. Заговоріть із ним.
Л і к а р
Ні, краще ви.
К о р д е л і я
Ну, як здоров'я ваше?
Як спалося? Чи відпочили ви?
Л і р
Мене із домовини не виймайте.
Ти – райський дух, напевне. А мене
Повинні на вогні колесувати,
Бо навіть сльози оловом киплять.
К о р д е л і я
Ви знаєте мене?
Л і р
Ти – дух, я знаю.
Коли ти вмерла?
К о р д е л і я
Він не впізнає.
Л і к а р
Не зовсім ще прокинувся. Чекайте.
Л і р
Де був я перше? Де знаходжусь зараз?
Це світить сонце? – Всі мене дурили.
Якби це з іншим трапилось, я вмер би
Від жалості. – Не знаю що сказать.
Чи це моя рука? Не поручуся.
Подивимось. Булавку відчуває.
А як переконатись у собі?
К о р д е л і я
На мене гляньте і благословіть.
Не падайте навколішки, благаю!
Л і р
Не смійся наді мною. Я старий
Восьмидесятилітній божевільний.
Боюсь, я остаточно втратив розум,
Але, здається, знаю вас обох.
Хто ти, хто він – не впевнений, оскільки
Не усвідомив, де знаходжусь я.
Я одягу свого не впізнаю
І, де я ночував, не пам'ятаю.
Не смійтеся, будь ласка наді мною!
Я ладен присягнутися, що це –
Дитя моє Корделія.
К о р д е л і я
Так, я!
Л і р
Невже це сльози на твоїх очах?
Дай, доторкнусь до них. І справді, сльози.
Не плач! Отруту дай мені, я вип'ю.
Я знаю, що не любиш ти мене.
Твої жорстокі сестри без причини
Знущались з мене, а у тебе є
Для нелюбові безперечний привід.
К о р д е л і я
Нема його!
Л і р
Скажи, де я знаходжусь?
У Франції?
К е н т
В своєму королівстві.
Л і р
Прошу вас, не обманюйте мене.
Л і к а р
Радійте, королево. Шал припадку,
Як бачите, пройшов. Та навертать
Думки на пережите – небезпечно.
Його б кудись подалі відвести
І більше не тривожити сьогодні.
К о р д е л і я
Давайте прогуляємося, батьку.
Л і р
Давай. Не будь суворою зі мною.
Пробач мені. Старий я і дурний.
Усі, крім Кента і придворного, ідуть геть.
П р и д в о р н и й. Чи правду кажуть, сер, що герцог Корнуольський вбитий?
К е н т. Цілком певно.
П р и д в о р н и й. Хто ж командує його військом?
К е н т. Кажуть, що незаконний син Глостера.
П р и д в о р н и й. А чи правда, що Едгар, його вигнаний син, разом з графом Кентом переховуються у Німеччині?
К е н т. Різні ходять чутки. Тепер треба бути обережними. Вороже військо от-от з'явиться.
П р и д в о р н и й. Битва, напевне, буде кривава. Прощавайте, сер. (Іде геть.)
К е н т
Близький уже кінець військових дій.
А що чекає нас – покаже бій.
(Іде геть.)
ДІЯ П'ЯТА
Сцена перша
Британський табір поблизу Дувра.
Входять з барабанами і знаменами
Е д м у н д, Р е г а н а, офіцери, солдати та інші.
Е д м у н д
(офіцерові)
Дізнайтеся у герцога напевне,
Триматись нам узгодженого плану,
Чи він уже змінив його? Чомусь
Непослідовний він. Хай скаже твердо.
Офіцер іде геть.
Р е г а н а
Гонець сестри, напевне, заблукав.
Е д м у н д
Боюсь, що так.
Р е г а н а
Давайте все з'ясуєм.
Ви знаєте, що я для вас готую.
Тому зізнайтесь, Глостере, відверто:
Ви любите сестру мою?
Е д м у н д
Як брат.
Р е г а н а
І ви ніколи наміру не мали
Зайняти місце зятя?
Е д м у н д
Ні, ніколи.
Р е г а н а
Мені здається, ви близькі із нею.
Е д м у н д
Ні, герцогине, честю вам клянусь!
Р е г а н а
Сестра нестерпна, Глостере. Із нею
Я сходитись не раджу.
Е д м у н д
О, ніколи!
Та ось вона сама, і з нею герцог.
Входять з барабанами і знаменами г е р ц о г
А л ь б а н с ь к и й, Г о н е р и л ь я і солдати.
Г о н е р и л ь я
(на бік)
Я краще бій програю, ніж сестрі
Дозволю нас із милим розлучити.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Привіт вам, сестро! Радий вас побачить.
Я чув, король в молодшої дочки,
І разом з ним усі, хто нашу владу
Не визнають. Щоб воювати далі,
Хотів би чисту совість зберегти.
Нам вороги – французи, що вступили
Непрохано у нам підвладний край,
А не король і всі, хто безумовно
Підстави має дорікати нам.
Е д м у н д
Це правильно.
Р е г а н а
Але до чого це?
Г о н е р и л ь я
У нас єдиний ворог. Не потрібно
Поміж собою розбрат затівати.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Тоді негайно я скликаю раду,
Щоб ухвалити план подальших дій.
Е д м у н д
До вас в намет я зараз надійду.
Р е г а н а
Ідеш ти з нами, сестро?
Г о н е р и л ь я
Ні.
Р е г а н а
А краще б
Ішла.
Г о н е р и л ь я
(на бік)
Ясна ця загадка. – Я йду!
Всі збираються йти. Їм назустріч входить переодягнений Е д г а р.
Е д г а р
Просив би вашу світлість приділити
Мені хоч півхвилини.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Говори. –
Я зараз дожену вас.
Всі, крім герцога Альбанського і Едгара, ідуть.
Е д г а р
Перед боєм
Ви прочитайте ось цього листа.
Якщо ви переможете, глашатай
Мене трубою викличе нехай.
Хоч я нікчемний з вигляду, та можу
Знайти бійця, який своєю кров'ю
Підтвердить все, що сказано в листі.
У випадку поразки вам кінець,
Тоді кінець і підступам ворожим.
Бажаю перемоги вам!
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Чекай,
Я прочитаю зараз.
Е д г а р
Не потрібно.
Пора надійде, викличе труба –
І я з'явлюсь.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Прощай. Я прочитаю.
Едгар іде геть. Е д м у н д повертається.
Е д м у н д
З'явився ворог. Вишикуйте військо.
Ось дані про чисельність ворогів.
Вам треба поспішати.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
В добрий час!
(Іде геть.)
Е д м у н д
Двом сестрам я поклявся у коханні,
Що, як гадюки, вжалити готові.
Кому ж мені віддати перевагу?
Одній? Обом? Чи, може, жодній з них?
Не буде щастя, доки хтось не вмре.
Коли б я із вдовою одружився,
Мені не дасть спокою Гонерилья.
А з нею поєднатись заважає
Живий, хоч і нелюбий, чоловік.
Потрібний він, допоки йде війна,
А після хай сама вже усуває
Його, як хоче. Вирішив пощаду
Він Ліру і Корделії надати,
Якщо їх полонить. Цього не буде.
Я не повинен жалості піддатись,
Бо мушу битись, а не сумніватись.
(Іде геть.)
Сцена друга
Поле між двома таборами.
За сценою шум бою. Проходять з барабанами і знаменами
Л і р, К о р д е л і я і їх військо.
Входять Е д г а р і Г л о с т е р.
Е д г а р
Сідай, старий, під деревом у тінь.
Молись, щоб справедливість подолала.
Коли я повернусь, — скажу тобі,
Чого не ждеш.
Г л о с т е р
Хай вам поможе небо!
Едгар іде геть.
Шум бою, потім сигнал до відступу.
Едгар повертається.
Е д г а р
Старий, тікаймо! Швидше! Підіймайся!
Розбитий Лір. Його й дочку схопили.
Давай скоріше руку!
Г л о с т е р
Та навіщо?
Згнию на цьому місці.
Е д г а р
Знов тебе
Думки обсіли чорні? Кожен мусить
Змиритись, що від нього не залежить
Ні час його народження, ні – смерті.
На все свій строк.
Г л о с т е р
Це правильно. Ходім.
Ідуть геть.
Сцена третя
Британський табір поблизу Дувра.
Входить переможцем, з барабанами і знаменами,
Е д м у н д, полонені Л і р і К о р д е л і я,
офіцери і солдати.
Е д м у н д
Візьміть під варту їх і стережіть
Якнайпильніше, доки вийде вирок.
К о р д е л і я
Не перші ми, кого в тенета зла
Жага добра і правди привела.
Сумую я, що батько у неволі,
Сама я не боюсь ударів долі.
Де ж милі дочки й сестри чарівні?
Хіба їм не покажуть нас?
Л і р
Ні, ні!
Нехай ведуть в тюрму. Немов пташки
У клітці, ми там будемо співати.
Ти станеш під моє благословення,
А я тоді навколішках тебе
Молитиму пробачити. Удвох
Ми будемо співати, і радіти,
І жити, і розказувать казки,
І крізь тюремні грати милуватись
Метеликом, що пурхає в полях.
Розпитувати будем арештантів
Новини в світі і плітки придворні:
Хто зріс, хто впав, хто в силі, хто в опалі.
Ми входитимо в суть земних подій,
Немов би ми повірені небесні.
За стінами тюрми переживемо
Усі лжевчення, всіх великих світу,
Всі зміни їх, приплив їх і відплив.
Е д м у н д
Ведіть їх геть.
Л і р
За жертви ці, за муки
Боги самі нам курять фіміам.
Корделіє, ти тут? Ми — нерозлучні.
Потрібно їм вогню дістати з неба,
Щоб поодинці викурити нас,
Немов лисиць, із темних нір тюрми.
Тож витри очі.