Я поміняв.
Г л о с т е р
Ні, мова стала інша.
Е д г а р
Ось і дійшли до місця. Зупиніться.
Яка страшна безодня унизу!
Боюся глянуть. Галки і ворони
Під нами в'ються, як малі жучки.
По крутосхилу повзає людина,
Зриває кріп, безумна, а сама
Не більша голови. Внизу рибалки,
Неначе миші, берегом снують.
На якорі великий корабель
Стоїть, мов шлюпка, а маленький човен,
Як поплавець, чорніє на воді.
Об скелі хвилі б'ють, та шум прибою
Не чути нам з такої висоти.
Доволі: закрутилась голова.
Боюся впасти, краще не дивитись.
Г л о с т е р
Постав мене, де сам тепер стоїш.
Е д г а р
Давайте руку. Ви вже біля краю.
Я далі ані кроку не ступив би
За всі багатства світу.
Г л о с т е р
Ось, візьми
Цей гаманець. У ньому діаманти.
Нехай боги пошлють тобі удачу.
Подалі відійди і попрощайся,
Щоб знав я, що і справді ти пішов.
Е д г а р
Прощайте, добрий сер!
Г л о с т е р
Прощай, мій друже!
Е д г а р
(на бік)
Я хочу відчай батька лікувати
Своїм обманом.
Г л о с т е р
(встаючи навколішки)
О боги всесильні!
Свої рахунки зводячи з життям,
Тягар страждань скидаю самовільно.
Коли б я міг терпіти, я б не йшов
Наперекір незламній вашій волі,
А дав би догоріти до кінця
Світильнику життя. Благословіть же
(Підіймається.)
Ну, друже, ти пішов?
Е д г а р
Пішов. Прощайте!
Глостер кидається вперед і падає на тому ж місці.
(на бік)
Для того, хто наважився на смерть,
Смертельна навіть вигадана спроба.
В своїй уяві він, напевне, там,
Де думав припинити існування.
(Змінивши голос.)
Опам'ятайтесь, пане!
(на бік)
Не на жарт
Його могло убити хвилювання.
Та ні, він оживає… — Хто ви, сер?
Г л о с т е р
Залиш мене і дай мені померти!
Е д г а р
Ти що – повітря, пух чи павутина?
Бо, впавши із такої висоти,
Ти не розбився, дихаєш, говориш.
І кров не йде. Відповідай мені!
Десятка мачт не вистачить зв'язати,
Щоб до вершини скелі досягнути,
А ти упав із неї і – живий!
Оце так чудо!
Г л о с т е р
Справді я упав?
Е д г а р
Із тої скелі. Подивись-но, бачиш?
Туди, напевне, й жайвір не злетить.
Поглянь угору.
Г л о с т е р
Я очей позбувся.
Невже немає у нещасних прав
Знайти собі полегшення у смерті?
Єдина втіха – обманути долю,
Піти з життя, щоб не коритись їй.
Е д г а р
Ану ж візьми мене за руку. Встань.
Кістки не поламав? Стоїш ти твердо?
Г л о с т е р
Стою надійно.
Е д г а р
Просто чудеса!
Скажи, хто був з тобою там, на скелі?
Г л о с т е р
Е д г а р
Він униз дивився
Очицями, що більші аніж місяць.
Він роги мав і тисячу носів.
Це був якийсь диявол. Поздоровить
Тебе, мій отче, можна: небеса
Тебе, звершивши чудо, врятували.
Г л о с т е р
Я зрозумів їх волю. Підкоряюсь
Віднині безвідмовно власній долі,
Аж поки не промовить та: "Іди!"
Хоч сумніви у мене виникали,
Диявола вважав я за людину.
Це він мене до урвища привів.
Е д г а р
Ну от і заспокойся. – Хто іде?
Входить Л і р, чудернацьки вбраний польовими квітами.
Л і р. Вони не можуть заборонити мені карбувати гроші. Це моє право. Я сам – король.
Е д г а р
(на бік)
Яка неждана і гнітюча зустріч!
Л і р. Природа варта більшої поваги, ніж штучність. – Ось вам гроші вербувати солдатів. Цей стрілець тримає лук, як опудало на городі. Відтягни-но тятиву на довжину стріли. – Гляньте, гляньте – миша! Тихше, тихше… Ми її зараз спіймаємо на шматочок підсмаженого сиру. – Ось моя залізна рукавиця. Я жбурну її в обличчя велетню. – Принести алебарди! – Добре летиш, пташко! Прямісінько в ціль! Дзінь… — Кажи пароль!
Е д г а р. Пахучий майоран.
Л і р. Проходь.
Г л о с т е р. Знайомий голос!
Л і р. А! Гонерилья! З сивою бородою? Вони пестили мене, як песика, і брехали, що в мене сива борода, коли вона була ще чорною. Вони на все мені відповідали "так" і "ні". Весь час "так" і "ні" – яка в тому радість? А от коли мене промочило до кісток, коли в мене зуб на зуб не потрапляв від холодного вітру, коли грім не змовкав, скільки я його не просив, тоді я побачив їх справжню сутність, тоді я їх розкусив. Це запеклі дурисвітки. Послухати їх, так я – що завгодно. Та це брехня. Я не заворожений від лихоманки.
Г л о с т е р
Чи не король? Такий знайомий голос!
Л і р
Король, із голови до п'ят – король!
Погляну пильно – затремтить підданий.
Життя тобі дарую. – Що ти скоїв?
Таємне перелюбство? Це не злочин,
За це я не караю. Ти не вмреш.
Пташки і мошки теж підвладні блуду.
Злягайтеся і ви. Добрішим був
Син позашлюбний Глостера із батьком,
Аніж законні дочки – з королем.
Народжуйте синів: потрібне військо. –
Ось дама, доброчесна і холодна,
Двозначності промовити не дасть,
Але у хтивих пристрастях шалена,
Немов тхоряча самка чи кобила.
І так усі без винятку жінки:
До пояса вони – створіння божі,
А нижче – неприборкані Кентаври,
Пітьма, сірчане полум'я безодні,
Пекельні муки, згуба і кінець!
Тьху, тричі тьху! Дай мені унцію мускусу, аптекаре, щоб відбити цей сморід в душі! Ось гроші.
Г л о с т е р
Дозволь, тобі я поцілую руку.
Л і р
Спочатку витру. В неї трупний запах.
Г л о с т е р
О ти, тендітний витворе природи!
Так всесвіт наш зруйнується колись.
Чи знаєш ти мене?
Л і р. Я досить добре пам'ятаю твої очі. Чом дивишся ти скоса? Стріляй, сліпий Купідоне! Я не боюсь твоїх стріл: більше я не полюблю. – Ось, прочитай цей виклик, який я їм написав. І зверни увагу, яким стилем!
Г л о с т е р
Були б слова за сонце яскравіші –
Не бачу я.
Е д г а р
(на бік)
Повірити б не міг,
Коли б про короля мені сказали.
На частки серце рветься.
Л і р
Ну, читай!
Г л о с т е р
Западинами вирваних очей?
Л і р. Ого, он воно що! Ні очей на лобі, ні грошей в кишені? В такому разі, очі твої в тяжкому стані, а кишені – в легкому. Тепер ти бачиш, що діється на світі?
Г л о с т е р. Я бачу навпомацки.
Л і р. Дивак! Щоб розуміти, як влаштований світ, не потрібно очей. Дивись вухами. Бачиш, як суддя знущається з невдахи-злодія? Зараз я покажу тобі фокус, усе змішавши. Раз, два, три! Вгадай тепер, де злодій, де суддя? Ти бачив, як пес на ланцюгу гавкає на жебрака?
Г л о с т е р. Так, сер.
Л і р. А бідолашний тікає від нього. Запам'ятай, це – символ влади. Вона вимагає покори. Цей пес зображає посадову особу на службі.
Навіщо батогами ти січеш
Оцю повію, заповзятий кате?
Ти б краще сам шмагав себе за те,
Що з нею не відмовився б грішити.
Лихвар повісить хоче шахрая,
Бо крізь лахміття кожен гріх помітний,
А оксамити покривають все.
Позолоти порок – об позолоту
Суддя зламає спис, та одягни
У дрантя, то проколеш очеретом.
Немає винних, праведники всі.
Ніхто на світі злочинів не коїть.
Я виправдати можу будь-кого,
Бо маю владу всім роти заткнути.
Купи собі скляні, незрячі очі
І удавай поважно, як політик,
Що бачиш те, чого не бачиш ти.
Зніміть із мене чоботи. Тягніть.
Е д г а р
(на бік)
Це суміш нісенітниці і змісту –
Все разом.
Л і р
За умови, що мене
Оплачеш ти, візьми у мене очі.
Я зразу упізнав тебе: ти – Глостер.
Терпи. В сльозах з'явились ми на світ
І тільки-но зробили перший подих,
Відразу стали скаржитись, кричать.
Я проповідь скажу тобі. Послухай.
Г л о с т е р
О горе!
Л і р
Ми оплакуємо долю,
Ступивши разом з блазнями на сцену. –
Відмінний капелюх! – Якби у повсть
Копита замотати нашим коням
І – на зятів! Зненацька! Порубати
Безжалісно! Порізати усіх!
Входять п р и д в о р н и й і слуги.
П р и д в о р н и й
Він тут. Та не прогавте. – Нас послала,
Володаре, дочка, що любить вас…
Л і р
Невже мені немає порятунку?
Я бранець? Доля тішиться із мене?
Знущатися не треба. Заплачу
Я викуп вам. Лиш лікаря покличте:
Поранено мій мозок.
П р и д в о р н и й
Ви тепер
Ні в чому не відчуєте нестачі.
Л і р
Усе терпіти знову? В стовп із солі
Перетворюсь я від постійних сліз,
Що землю поливатимуть, мов з лійки.
П р и д в о р н и й
Володаре…
Л і р
Не скаржачись, помру я,
Немов юнак. Вперед! Облиште сум.
Я ще король. Король! Не забувайте.
Панове, пам'ятаєте ви це?
П р и д в о р н и й
Ви – повелитель наш. Ми вам покірні.
Л і р
Це інша справа. Щоб спіймати щастя,
Потрібно вміти бігати. Ловіть…
Втікає.
Слуги біжать навздогін.
П р и д в о р н и й
В такій біді холопа навіть жаль,
А тут – король! Немає слів. Та з нього
Зітре дочка молодша ту ганьбу,
Якою старші сестри заплямили.
Е д г а р
Добридень, сер.
П р и д в о р н и й
Добридень. Що вам треба?
Е д г а р
Чи чули щось ви про майбутню битву?
П р и д в о р н и й
Це всім відомо. Лиш глухий не чув.
Е д г а р
Дозвольте все ж спитати, чи далеко
Вороже військо?
П р и д в о р н и й
Близько, і – у русі.
Воно з'явитись може будь-коли.
Е д г а р
Спасибі за новини.
П р и д в о р н и й
Королева
Затрималася тут, але війська
Просунулись вперед.
Е д г а р
Спасибі, сер.
Придворний іде геть.
Г л о с т е р
Боги всесильні! Вас молю я слізно:
Візьміть моє життя, щоб від безсилля
На самогубство я не спокусивсь.
Е д г а р
Молитва ця похвальна.
Г л о с т е р
Хто ти, друже?
Е д г а р
Людина бідна, долею і горем
Научена стражданням співчувать.
Давайте руку. Разом пошукаєм
Для вас притулку.
Г л о с т е р
Дякую тобі.
Нехай тобі сторицею віддячить
За доброту твою ласкаве небо!
Входить О с в а л ь д.
О с в а л ь д
Законна здобич! Доля в добрий час
Цю голову сліпу мені послала,
Щоб я дістав багату нагороду. –
Ну, зраднику, покайся і молись!
Я меч дістав, щоб стратити злочинця.
Г л о с т е р
Хай небо силу дасть твоїй руці!
Едгар стає між ними.
О с в а л ь д
Як смієш заступатись ти, холопе,
За підлого злочинця! Відійди,
А то із ним сумну розділиш долю.
Е д г а р. Цьому не бути, ваша милосте! Краще не просіть.
О с в а л ь д. Геть, холопе, бо смерть тобі!
Е д г а р. Ішов би ти, добродію, своєю дорогою і не чіплявся до перехожих. І не нагадуй мені, будь ласка, про смерть, щоб я і справді не вмер від страху. А від старого подалі, подалі від старого! А то дам тобі по макітрі палицею, подивлюсь, що міцніше. Іди, голубе, поки цілий.
О с в а л ь д. Геть, гноєвозе!
Е д г а р. Ну, вибачай, друже. Доведеться перелічити тобі зуби.
Б'ються. Едгар збиває Освальда з ніг.
О с в а л ь д
Ти переміг. Візьми мій гаманець
І поховай мене. Живи в достатку.
Дістань листа з кишені й передай
Едмунду, графу Глостеру, що з військом
Іде сюди. – Яка безглузда смерть!
(Вмирає.)
Е д г а р
Я знаю, хто убитий: це підлесник
Своєї злої пані, посередник
Її порочних і низьких бажань.
Г л о с т е р
Убитий він?
Е д г а р
Ви, отче, почекайте,
А я кишені виверну йому.
Той лист, що він казав, корисним буде.