А н т о н і й
Не плач.
Одна твоя сльоза мені дорожча
За все, що я надбав колись чи втратив.
Замінить все один цілунок твій. –
Наставника дітей своїх послав я
До Цезаря послом. Він повернувся? –
Від цих тривог якийсь свинець у тілі. –
Гей, слуги! Дайте їсти і вина! –
Хай доля нас безжалісно стьоба,
Тим веселіша з нею боротьба!
Ідуть геть.
Сцена дванадцята
Табір Цезаря в Єгипті.
Входять Ц е з а р, Д о л а б е л л а,
Т і р е й та інші.
Ц е з а р
Введіть посла Антонія сюди. –
Хто він такий?
Д о л а б е л л а
Наставник їх дітей.
Дивись, який обскубаний Антоній,
Що із свого крила послав до нас
Нікчемну цю пір'їнку. А недавно
Гінцями посилати міг царів.
Входить Є в ф р о н і й.
Ц е з а р
Стань ближче. Говори.
Є в ф р о н і й
Хоч хто б я був,
Сюди послом Антонія з'явився.
Я в задумах його не більше значив
До дня цього, ніж крапля в океані.
Ц е з а р
Хай буде так. З чим послано тебе?
Є в ф р о н і й
Антоній визнає тебе віднині
Володарем своєї долі й просить
Дозволити йому лишитись тут,
В Єгипті, чи, принаймні, у Афінах
Приватною особою, не більше,
Покірно й мирно доживати вік.
А Клеопатра голову схиляє
Перед твоєю величчю і молить,
Володаре, щоб ти не відбирав
Ц е з а р
Ні, я глухий до будь-яких прохань
Антонія. А що до Клеопатри,
То просьб її я слухати не буду,
Допоки геть не прожене вона
Коханця із Єгипту, чи скарає.
Лиш за таких умов готовий я
До неї проявити милосердя.
Ось відповідь обом на їх прохання.
Є в ф р о н і й
Хай щастя супроводжує тебе.
Ц е з а р
Посла безпечно проведіть крізь табір.
Євфроній виходить.
Ось рідкісна нагода, мій Тірею,
Щоб показав ти справжнє красномовство.
З Антонієм царицю розсвари.
Пообіцяй від мене, що захочеш,
Все, що вона попросить. Бо жінки
І в щасті нестійкі, а у біді
Готові впасти навіть найчистіші.
Отож, Тірею, спритним будь. За труд
Призначиш сам жадану нагороду.
Всього, що хочеш, вимагай собі.
Т і р е й
Іду.
Ц е з а р
Поглянь, як витримав Антоній
Своє падіння, як себе веде,
І постарайся за його ділами
Довідатись про наміри його.
Т і р е й
Я постараюсь, Цезарю. Іду.
Ідуть геть.
Сцена тринадцята
Олександрія. Зала в палаці.
Входять К л е о п а т р а, Е н о б а р б,
Х а р м і а н а та І р а д а.
К л е о п а т р а
Що нам тепер робити, Енобарбе?
Е н о б а р б
Поміркувавши, вмерти.
К л е о п а т р а
Хто із нас
В нещастях наших винен – я чи він?
Е н о б а р б
Один Антоній, що поставив розум
На службу хіті. Хай втікала ти,
Вжахнувшися жорстокого обличчя
Війни, яким війська, що ворогують,
Лякають супротивників своїх, –
А він куди помчав? Якраз в ту мить,
Коли зітнулись дві частини світу
(І саме через нього), він забув
Обов'язок бійця і полководця
Задля сверблячки пристрасті своєї.
От сором був, страшніший за поразку,
Коли він за тобою поспішав
Між строєм власних і чужих галер!
К л е о п а т р а
Молю, тихіше.
Входять А н т о н і й і Є в ф р о н і й.
А н т о н і й
Так він відповів?
Є в ф р о н і й
Так, пане мій.
А н т о н і й
І обіцяв цариці
Поблажки в обмін на моє життя?
Є в ф р о н і й
Він так сказав.
А н т о н і й
Так їй і перекажеш.
(до Клеопатри)
Цю голову, що вкрита сивиною,
Пошли хлопчиську Цезарю, і він
Тебе обсипе царствами в подяку.
К л е о п а т р а
За голову твою?
А н т о н і й
(до Євфронія)
Вернись до нього.
Скажи йому, що в розквіті своєму
Він мав би світ геройством здивувать;
Що гроші, кораблі і легіони
Належати могли б і боягузу
І що воєначальники його,
Хоч би й підпорядковані дитині,
Зуміли б здобувати перемоги.
Тож хай він сам, один, без переваг
Зі мною, сивим і підстаркуватим,
Зустрінеться у чесному двобою –
Клинок з клинком. Я напишу йому.
Антоній і Євфроній виходять.
Е н о б а р б
(на бік)
Аякже! Цезар здуру тільки й мріє,
Щоб на потіху армії своїй
Розмахувать мечем, як гладіатор.
Ох, бачу я, що здатність міркувати
Втрачає переможений боєць:
Хто втратив щастя, загубив і розум. –
Як можеш ти із Цезарем рівнятись,
Розбитий супротивнику? Мабуть,
Він розум твій на друзки розтрощив.
Входить п р и д в о р н и й.
П р и д в о р н и й
Від Цезаря посланець до цариці.
К л е о п а т р а
І все? Без зайвих слів і церемоній? –
Дивіться, як від мене верне носа
Той, хто іще недавно падав ниць. –
Впустіть гінця.
Е н о б а р б
(на бік)
Я з совістю своєю,
Здається, посварюся. Бо служить
Безумцю – чи не значить буть безумним?
І все ж таки, хто вірним залишився
У дні поразок власному вождю,
Той честю перевершив переможця
І тим себе в історію вписав.
Входить Т і р е й.
К л е о п а т р а
Чого бажає Цезар?
Т і р е й
Наодинці
Хотів би я з тобою говорить.
К л е о п а т р а
Не бійся. Це мої хороші друзі.
Т і р е й
Що дружать із Антонієм, либонь?
Е н о б а р б
Йому би стільки друзів, скільки їх
У Цезаря! Чи битись, чи дружити –
Це справа полководців. Ну, а ми
Повинні їм коритись, безперечно.
Т і р е й
Хай буде так. – Уславлена царице,
Забудь нещастя, – закликає Цезар, –
І пам'ятай одне: що Цезар він.
К л е о п а т р а
Це сказано по-царськи. Ну, продовжуй.
Т і р е й
Він знає: до Антонія в обійми
Тебе штовхнула не любов, а страх.
К л е о п а т р а
О!
Т і р е й
Честь твоя принижена, і він
Тебе жаліє, бо насильство грубе
Тебе укрило плямами ганьби.
К л е о п а т р а
Він бог, йому вся істина відома.
Не добровільно честь моя скорилась,
А зламана насильством.
Е н о б а р б
(на бік)
Та невже?
Спитаю у Антонія. – Одначе,
Начальнику, в твоєму трюмі теча.
Пора і нам тікати з корабля,
Коли тебе зрікаються найближчі.
(Виходить.)
Т і р е й
Що Цезарю сказати? Що ти просиш?
Він сам просити ладен, щоб йому
Дозволила ти бути просто щедрим.
Хотів би він, щоб ти в своїй нужді
На нього опиралась, як на посох.
Але найбільше знати б він бажав,
Що ти зреклась Антонія і просиш,
Щоб захистив тебе своєю міццю
Володар світу.
К л е о п а т р а
Як зовешся ти?
Т і р е й
Тірей.
К л е о п а т р а
Ти дуже ввічливий посол.
Тож Цезарю великому скажи,
Що я стаю навколішки й цілую
Його могутню, переможну руку
І свій вінець кладу йому до ніг.
Із вуст його я вироку чекаю
Для себе, для Єгипту, для синів.
Т і р е й
Ось наймудріше рішення. Коли
В житті нас переслідують невдачі,
Того назвати можна мудрецем,
Хто тим, що нам досяжне, вдовольниться.
Даруй же честь послу: дозволь мені
Поцілувать тобі покірно руку.
К л е о п а т р а
Названий батько Цезаря колись,
Міркуючи про війни і походи,
Любив цю руку піднести до вуст,
Щоб всипати її дощем цілунків.
Тірей цілує їй руку.
Входять А н т о н і й і Е н о б а р б.
А н т о н і й
Що бачу я? Юпітер-громовержець!
Ти хто такий?
Т і р е й
Я виконавець волі
Того, хто наймогутніший з людей,
Чиї веління служать їм законом.
Е н о б а р б
(на бік)
Ну, й відлупцюють же тебе за це!
А н т о н і й
Гей, слуги! – Ох, мерзотнику, чекай! –
Не чують ніби… Де колишня влада?
Бувало, крикнеш, і біжать царі,
Немов хлопчиська, тільки б догодити.
А зараз докричись!
Входять с л у г и.
Чи ви оглухли?
Я ще Антоній. Взяти це створіння
І батогами висікти його!
Е н о б а р б
(на бік)
Вмираючого лева зачіпати
Не те, що борюкатись з левеням.
А н т о н і й
Зірки і місяць! – Висікти, кажу вам!
Хоч би і два десятка шмаркачів,
Що Цезарю підвладні… я звелів би…
Лиш за нахабний дотик до цієї…
Яка тепер не Клеопатра, ні…
Шмагайте, доки не почне волати
Цей блазень про пощаду. Заберіть!
Т і р е й
О Марк Антоній!..
А н т о н і й
Взяти й відшмагати!
І привести назад. З моїм листом
До Цезаря його я відпущу. –
Слуги виводять Тірея.
Ти відцвітала вже, коли з тобою
Зустрілись ми. Невже для того я,
Покинувши своє подружнє ложе,
Не захотів дітей законних мати
Від кращої з жінок, щоб наді мною
Сміялась ти, негіднице, якій
Що я, що перший-ліпший лизоблюд?!
К л е о п а т р а
Мій повелитель!..
А н т о н і й
Я тобі не вірю!
За те, що ми погрязли у гріхах,
Боги людей карають сліпотою,
Затьмаривши мерзотою наш розум,
І нас штовхають до нових оман,
Щоб посміятись з того, як поважно
Йдемо ми до загибелі.
К л е о п а т р а
Невже?
А н т о н і й
Мені тебе лишив покійний Цезар
Недоїдком. Крім того, Гней Помпей
Охоче скуштував цієї страви.
Я навіть не рахую безіменних,
Яких до себе в ліжко брала ти
Для вгамування хіті. Ти ніколи
Не стримувала свій статевий потяг,
Бо невідома стриманість тобі.
К л е о п а т р а
Навіщо ти так кажеш?
А н т о н і й
Дозволяти,
Щоб цей пройдисвіт так себе повів
З твоєю незрівнянною рукою,
Моєю насолодою для вуст,
Священною, немов печатка царська!
О, будь я зараз на горі Базанській,
Переревів би там стада биків!
Так, є у мене привід для шаленства.
Мені так само важко бути чемним,
Як шибенику дякувати кату
За спритність рук.
Повертаються с л у г и з Т і р е є м.
Ну, висікли його?
П е р ш и й с л у г а
Добряче відшмагали.
А н т о н і й
Він кричав?
Молив пощади?
П е р ш и й с л у г а
Милості просив.
А н т о н і й
Якщо живий твій батько, хай сумує,
Що ти у нього не дочка, а син.
А сам шкодуй за тим, що недоречно
За переможним Цезарем пішов, –
За це і відшмагали. І віднині
Тримайся далі від жіночих рук,
Тремти, коли побачиш їх де-небудь.
Повернешся до Цезаря й розкажеш,
Як прийняли тебе. Та передай,
Щоб стримував свою зарозумілість.
Він тільки бачить, ким я став тепер,
А ким я був, навмисне забуває.
Він може довести мене до шалу,
До крайності, бо вже моя зоря
Поринути готова у безодню.
Якщо твій Цезар скаже, що йому
Не до смаку і вчинок мій, і мова,
То мій вільновідпущений Гіппарх
В його руках, і Цезар має право
Його карати, бити, катувати
На вибір, щоб зі мною розквитатись.
Тепер же забирайся звідси! Геть!
Тірей виходить.
К л е о п а т р а
Закінчив ти?
А н т о н і й
Моя мінлива зоре,
Затьмарилася ти. Вже це одне
Антонію падіння пророкує.
К л е о п а т р а
Продовжуй, я ще можу зачекати.
А н т о н і й
Щоб полестити Цезарю, ти здатна
Його підніжку бісики пускать!
К л е о п а т р а
Мене не знаєш ти.
А н т о н і й
Що? Охолола?
К л е о п а т р а
О милий мій! Якщо я охолола,
Хай з волі неба на отруйний град
Лід серця перетвориться і вдарить
Градина перша в мене. З нею разом
Нехай розтане і моє життя.
Хай градобій уб'є й Цезаріона.
Під крижаною бурею нехай
Загинуть наші діти, весь народ.
І хай їх непоховані тіла
Залишаться москітам на поживу.
А н т о н і й
Доволі, вірю я.