Ми засобу цього не обирали,
Ніж сплюндрувати зрадою його.
А н т о н і й
Мене ти недовірою образиш.
Ц е з а р
Все, що хотів сказати, я сказав.
А н т о н і й
Хоч ти такий прискіпливий, не знайдеш
Для страху за Октавію підстав.
Нехай тебе боги оберігають
І віддадуть тобі свої серця
Всі римляни! А нам пора у путь.
Ц е з а р
Прощай же, мила сестро! Хай стихії
Сприяють вам в дорозі. Прощавай!
Щасти тобі у всьому!
О к т а в і я
Милий брате!..
А н т о н і й
У нас весна кохання. Сльози ці –
Немов квітневий дощ. – Тримайся, люба!
О к т а в і я
(до Цезаря)
Ти наглядай за домом чоловіка
І…
Ц е з а р
Що іще?
О к т а в і я
Дай вухо. Щось скажу.
А н т о н і й
Її язик не слухається серця,
А серце язиком не володіє.
Так лебединий пух на хвилях моря
Не відає, куди він припливе.
Е н о б а р б
(тихо до Агриппи)
Чи не надумав брат сльозу пустити?
А г р и п п а
(тихо до Енобарба)
Чоло його темнішає.
Е н о б а р б
(тихо до Агриппи)
Це прикро.
Не прикрашає пляма на чолі
І жеребця, не тільки чоловіка.
А г р и п п а
(тихо до Енобарба)
Дарма, Антоній теж колись ридав
Тоді, як був убитий Юлій Цезар,
І сльози лив над Брутом при Філіппах.
Е н о б а р б
(тихо до Агриппи)
Тоді його страшенно мучив нежить,
Тож трупи ворогів кропив слізьми.
Якщо заплачу я, то вір сльозам.
Ц е з а р
Ми будемо, Октавіє, з тобою
Постійно листуватись. Не журись.
Сестру забути час мене не змусить.
А н т о н і й
Доволі. Ми ще, Цезарю, побачим,
Хто з нас її любитиме сильніше.
Обнімемось востаннє. Прощавай!
Я їду, доручаючи тебе
Богам ласкавим.
Ц е з а р
Прощавай. Щасти вам!
Л е п і д
Нехай же сяйво всіх світил небесних
Освітлює вам шлях.
Ц е з а р
(цілуючи Октавію)
Прощай!
А н т о н і й
Прощай!
Сурми. Всі ідуть геть.
Сцена третя
Олександрія. Палац Клеопатри.
Входять К л е о п а т р а, Х а р м і а н а,
І р а д а та А л е к с а с.
К л е о п а т р а
І де ж гонець?
А л е к с а с
Боїться він ввійти.
К л е о п а т р а
Які дурниці!
Входить гонець.
Йди сюди, не бійся.
А л е к с а с
Коли ти в гніві, глянути на тебе
Не смів би навіть Ірод Іудейський.
К л е о п а т р а
Цей Ірод головою б заплатив,
Якби тут був Антоній.
(до гінця)
Підійди-но.
Г о н е ц ь
Царице милостива!..
К л е о п а т р а
Ну, кажи,
Чи бачив ти Октавію?
Г о н е ц ь
К л е о п а т р а
Де?
Г о н е ц ь
В Римі. Бачив близько, як вона
Ішла поміж Антонієм і братом.
К л е о п а т р а
Висока? Зростом з мене?
Г о н е ц ь
Значно нижча.
К л е о п а т р а
Дзвінкий у неї голос чи глухий?
Г о н е ц ь
Ледь чутний голосок, моя царице.
К л е о п а т р а
Недовго буде він її любить.
Х а р м і а н а
Її любити? Ні, це неможливо.
К л е о п а т р а
І справді. Низькоросла й безголоса. –
А є у неї велич у ході?
Г о н е ц ь
Вона не йде, а плентається швидше.
Не відрізниш – стоїть вона чи йде.
Життя в ній мало, ніби це не жінка,
А статуя.
К л е о п а т р а
Чи це і справді так?
Г о н е ц ь
Я досить спостережливий, царице.
Х а р м і а н а
Зіркішого в Єгипті не знайти.
К л е о п а т р а
Він чоловік бувалий. Це помітно.
Проте, у ній нічого не знайшов.
Міркує він розумно.
Х а р м і а н а
І тверезо.
К л е о п а т р а
Що скажеш ти мені про вік її?
Г о н е ц ь
Я знаю, що вона була вдовою.
К л е о п а т р а
Була вдовою? – Чуєш, Харміано?
Г о н е ц ь
Я думаю, що їй під тридцять вже.
К л е о п а т р а
Обличчя має довге чи округле?
Г о н е ц ь
Її обличчя кругле, аж бридке.
К л е о п а т р а
Дурепами бувають кругловиді.
Яке волосся в неї, пригадай.
Г о н е ц ь
Волосся темно-русе. Лоб низький.
К л е о п а т р а
Ось золото, візьми. Не ображайся,
Що я тоді жорстокою була.
Людина ти тямуща. Незабаром
Тебе з листами знову я пошлю.
Гонець виходить.
Х а р м і а н а
Хороший хлопець.
К л е о п а т р а
Так. І я даремно
Була несправедливою до нього.
Що ж, за його словами, жінка ця
Для мене не становить небезпеки.
Х а р м і а н а
Ніскільки.
К л е о п а т р а
Він же здатний відрізнити
Природну, справжню велич від підробки.
Х а р м і а н а
Звичайно! Він уже не перший рік
На службі в тебе.
К л е о п а т р а
Слухай, Харміано,
Я дещо ще дізнатися хотіла…
Ну добре, за листами прийде він.
Все, може, уладнається.
Х а р м і а н а
Ручуся.
Ідуть геть.
Сцена четверта
Афіни. Кімната в домі Антонія.
Входять А н т о н і й і О к т а в і я.
А н т о н і й
Ні, ні, Октавіє, не тільки це.
Я б вибачив подібну необачність,
Як і багато інших. Та навіщо
Він із Помпеєм поновив війну?
Він склав свій заповіт і привселюдно
Його оголосив. У ньому він
Ледь згадує про мене й про заслуги,
Яких він обійти ніяк не міг,
Та надто вже скупий на похвалу.
Принижує мене в своїх промовах
І про славетні подвиги мої
Слова крізь зуби цідить неохоче.
О к т а в і я
Не вір всьому, мій любий чоловіче,
І слів до серця близько не бери.
Якщо між вами знов почнеться сварка,
Я буду найнещасніша з жінок.
Богів лишень я насмішити можу,
Коли молитись буду за обох.
Як можу я просити перемоги
Для брата й чоловіка одночасно,
Якщо між вами виникне війна?
Хоч хто б з вас переміг – мені лиш горе:
Між крайнощів середини нема.
А н т о н і й
Октавіє, віддай свою любов
Тому із нас, кому вона дорожча.
Якщо я втрачу честь, я втрачу все.
Волів би я твоїм не бути зовсім,
Аніж з тобою загубити честь.
Але якщо нас хочеш помирити,
То спробуй. А тим часом буду я
Збиратись на війну, ганьба якої
На Цезаря впаде. Спіши у Рим.
Не суперечу я твоїм бажанням.
О к т а в і я
Спасибі. Хай Юпітер всемогутній
Мені, безсилій, дасть снагу і силу
Між вами відновить довіру й мир.
Війна між вами – тріщина в землі,
Яку заповнять тільки гори трупів.
А н т о н і й
Ти на того обурення зверни,
Хто з нас обох роз'ятрював незгоди.
Не вірю, що однаково ми винні,
Щоб порівну ділить твою любов.
Готуйся в путь. Збери для себе почет
І золота для витрат не шкодуй.
Ідуть геть.
Сцена п'ята
Там же. Інша кімната.
Входять назустріч один одному
Е н о б а р б і Е р о с.
Е н о б а р б. Що нового, друже Еросе?
Е р о с. Дивні новини.
Е н о б а р б. А саме?
Е р о с. Цезар і Лепід поновили війну з Помпеєм.
Е н о б а р б. Це стара новина. І хто кого переміг?
Е р о с. Цезар здолав Помпея з допомогою Лепіда, але тепер не визнає його рівним собі і не бажає з ним ділитися славою. Та ще й звинувачує Лепіда у стосунках з ворогом на підставі його давніх листів до Помпея. Так що зараз бідний тріумвір знаходиться у в'язниці і буде там, доки його не звільнить смерть.
Е н о б а р б
Тепер у світу дві звірячі пащі,
І скоро вже, хоч скільки їх годуй,
Одна безжально іншу загризе. –
А де Антоній зараз?
Е р о с
У саду.
Сухі гілки він топче у шаленстві.
"Дурний Лепід!" — викрикує постійно
І обіцяє розіп'ясти тих,
Хто вбив Помпея.
Е н о б а р б
Флот уже готовий.
Е р о с
Тож не минути з Цезарем війни.
Послухай, забалакались ми дуже,
І я за теревенями забув,
Що посланий Антонієм по тебе.
Е н о б а р б
Якісь дурниці, певно. Все одно,
Веди мене до нього.
Е р о с
Йди за мною.
Ідуть геть.
Сцена шоста
Рим. Кімната в домі Цезаря.
Входять Ц е з а р, А г р и п п а і М е ц е н а т.
Ц е з а р
Антоній Рим відверто зневажає.
З Олександрії звістку маю я,
Що спорудив поміст, оббитий сріблом,
Він на майдані, встановив престоли
Із золота, де він і Клеопатра
Сиділи разом. Біля їхніх ніг –
Цезаріон (син нібито того,
Хто був мені колись названим батьком),
І виводок приблудних їх дітей.
Він їй надав самодержавну владу
Не тільки над Єгиптом, а іще
Над Сірією, Лідією й Кіпром.
М е ц е н а т
І це оголосив він привселюдно?
Ц е з а р
Публічно, на міському іподромі.
Синів зробив царями над царями:
Над царствами вірмен, парфян, мідян
Володарем поставив Олександра,
А Птолемею правити віддав
Два царства – кілікійське й фінікійське.
З'явилася народу Клеопатра
У одязі священому Ізиди,
В якому вже не раз вона була.
М е ц е н а т
Про це оповістити треба римлян.
А г р и п п а
Нехай народ Антонія засудить
За зайву чванькуватість і пиху.
Ц е з а р
Народ уже дізнався, що Антоній
Прислав сенату список звинувачень.
А г р и п п а
Кого ж він звинувачує?
Ц е з а р
Мене.
Сіцілію забравши у Помпея,
Чому я добровільно не віддав
Його законну частку володінь?
Чому йому галер не повернули,
Позичених у нього для війни?
Чому, нарешті, не питав я згоди,
Коли Лепіда я позбавив влади
І відібрав у нього все майно?
А г р и п п а
Відповісти на це йому потрібно.
Ц е з а р
Я вже послав з гінцем йому листа.
Пишу я там, що став Лепід жорстоким,
Що владою постійно зловживав
І зміщений законно; що віддам я
Антонію домовлену частину
Моїх завоювань, але нехай
Віддасть і він мені належну частку
В державах, що скорилися йому.
М е ц е н а т
Не жди такої поступки від нього.
Ц е з а р
То хай від мене поступок не жде.
Входить О к т а в і я з почетом.
О к т а в і я
Привіт тобі, володаре і брате!
Ц е з а р
Ти? Кинута підступним чоловіком?
О к т а в і я
Нема підстав, щоб звати так мене.
Ц е з а р
Навіщо ти з'явилась так нечутно?
Хіба це личить Цезаря сестрі,
Дружині тріумвіра? Їй би треба
Приїхати у супроводі війська,
Щоб сповіщало про її приїзд
Бряжчання зброї та іржання коней.
Були б повинні від ваги роззяв
Дерева гнутись і стовпом до неба
Здійматися пилюка від обозу.
А ти сюди з'явилась як плебейка,
І проявам народної любові
Завадила. Без проявів вона
Зачахнути поволі ризикує.
На морі і на суші зустрічати
Тебе було потрібно. Кожен крок
Мав викликати захват у народі.
О к т а в і я
Мій Цезаре! Я так сама хотіла,
Ніхто мене не змушував. Коли
Дізнався чоловік про готування,
Які почав ти, брате, до війни,
Він розповів про це із гіркотою.
А я тоді до Риму попросилась
Мирити вас. І він мене пустив.
Ц е з а р
Іще б не відпустив, коли йому
Ти заважаєш у його розпусті!
О к т а в і я
Не говори так, брате!
Ц е з а р
Я за ним
Слідкую пильно. Про його діяльність
Мені доносить вітер. Де він зараз?
О к т а в і я
В Афінах.
Ц е з а р
Ні, моя нещасна сестро,
Я добре знаю, що в Єгипті він.
Його зманила знову Клеопатра.
Імперію свою віддав він шльондрі.
Готуючись зі мною воювати,
Вони зібрали східних всіх царів:
Там Бокх – лівійський цар, Адал – фракійський,
Понтійський цар, цар аравійський Малх,
Цар пафлагонський Філадельф, цар Ірод,
Монарх каппадокійський Архелай,
Володар комагенський Мітрідат,
Царі лікаонійський і мідійський,
Амінт і Полемон, та безліч інших.
О к т а в і я
О горе! Розривається душа
Між друзями, що стали ворогами.
Ц е з а р
З приїздом, сестро! Знай: твої листи
Примусили мене не поспішати,
Аж поки не побачив я, що ти
Обдурена, і грізна небезпека
Нависла наді мною.