Говоримо: "Їм хороше". Якщо
Так треба розуміть твої слова,
Я золото розплавлене в горлянку
Звелю тобі залити за брехню.
Г о н е ц ь
Послухай-но, царице.
К л е о п а т р а
Говори.
Та добру звістку я не жду від тебе.
Якщо живий Антоній і здоровий,
Чому похмурий вигляд маєш ти?
Якщо приніс біду, тоді навіщо
Людина ти, а не одна із фурій
Зі зміями навколо голови?
Г о н е ц ь
Царице, хочеш слухати мене?
К л е о п а т р а
Тебе, здається, я прибити хочу.
Якщо ж ти скажеш, що живий Антоній,
Здоровий він, що Цезар дружить з ним,
Я перлами обсипати звелю
Тебе за це.
Г о н е ц ь
Живий він і здоровий.
К л е о п а т р а
Чудово.
Г о н е ц ь
Мир і злагода між ним
І Цезарем.
К л е о п а т р а
І це прекрасна звістка.
Г о н е ц ь
Вони – хороші друзі.
К л е о п а т р а
Розраховуй
На щедру нагороду.
Г о н е ц ь
Та одначе…
К л е о п а т р а
"Одначе"? Ось слівце, що все псує.
"Одначе" — смерть хорошому початку.
"Одначе" — той палач, що заступає
Злочинцю шлях на волю. Тож кажи
Відразу все, хороше і погане.
Антоній дружить з Цезарем, – сказав ти, –
Він вільний і здоровий. Чи не так?
Г о н е ц ь
Він вільний? Ні, я так не говорив.
К л е о п а т р а
З Октавією? Чим?
Г о н е ц ь
Їх спільним ліжком.
К л е о п а т р а
Я зараз знепритомнію.
Г о н е ц ь
Антоній
Узяв із нею шлюб.
К л е о п а т р а
А щоб ти здох!
(Збиває гінця з ніг.)
Г о н е ц ь
Царице, пощади!
К л е о п а т р а
Що ти сказав?
(Б'є його.)
Геть, рабе ненависний! Бо тобі
Волосся вирву, виколю очиці!
(З силою трясе його.)
Залізним прутом будеш ти побитий,
У казані живцем тебе зварю!
Г о н е ц ь
Царице, пощади! Не я вінчав їх,
Я лиш прибув зі звісткою сюди.
К л е о п а т р а
Скажи, що це брехня, і я тобі
Дам володіння, славу і посаду.
Я все прощу. Ти розгнівив мене,
А я тебе ударила – ми квити.
Одержиш ти скарби, які тобі
Не снились і в-ві сні.
Г о н е ц ь
Він одружився.
К л е о п а т р а
Мерзотнику! Ти надто довго жив.
(Вихоплює кинджал.)
Г о н е ц ь
За що, царице? Чим я провинився?
(Тікає геть.)
Х а р м і а н а
Царице, зупинись! Прийди до тями.
Гонець не винен. Він – лише гонець.
К л е о п а т р а
Хіба лиш винних блискавка вбиває?
Хай в нільських водах згине весь Єгипет!
Хай птахи перетворяться на змій! –
Верніть сюди раба! Хоч я безумна, –
Х а р м і а н а
Він зляканий.
К л е о п а т р а
Його не зачеплю я.
Харміана виходить.
Я й так об нього руки забруднила,
Але у всьому винна я сама.
Повертається Харміана з гінцем.
Іди сюди, не бійся. Пам'ятай:
Носить погані вісті – небезпечно.
Хороша новина нехай кричить
Хоч сотнею слухняних язиків,
Без слів погану звістку відчувають.
Г о н е ц ь
Я виконав обов'язок, і тільки.
К л е о п а т р а
Він одружився? Більше, аніж є,
Зненавидіть тебе я не зумію,
Коли мені ти знову скажеш: "так".
Г о н е ц ь
Так, одружився він.
К л е о п а т р а
Щоб ти пропав!
Знов за своє?
Г о н е ц ь
Брехати я не смію.
К л е о п а т р а
Правдивий рабе, краще б ти збрехав!
Хай пів-Єгипту стане нільським дном,
Гадючником мерзенним! – Забирайся! –
Хоч би ти був красивий, мов Нарцис, –
Для мене ти потвора. Він жонатий?
Г о н е ц ь
Царице, пощади!
К л е о п а т р а
Він одружився?
Г о н е ц ь
Пробач, що не принижую тебе
Жаданою, покірною брехнею.
Антоній взяв з Октавією шлюб.
К л е о п а т р а
Той, хто приніс про чорний злочин звістку,
Хіба і сам не злодій? – Геть! Іди!
Твої обнови римські, продавець,
Мені не по кишені. Залишайся
Із ними і скоріше розорися.
Гонець іде геть.
Х а р м і а н а
Володарко, змирися і терпи.
К л е о п а т р а
Я Цезаря великого ганьбила,
Щоб догодить Антонію.
Х а р м і а н а
І часто.
К л е о п а т р а
За це мені і дяка. Підем звідси.
Я падаю… Ірадо! Харміано!..
Здається, відпустило. – Дожени,
Алексасе, гінця і розпитай
Все про Октавію: який у неї вік,
Який у неї норов і обличчя?
А ще, якого кольору волосся?
Мені дослівно перекажеш все.
Алексас виходить.
Навіки розпрощатись!.. Ні, не хочу!
То він мені Горгоною здається,
То образ Марса знов приймає він.
(до Мардіана)
Нехай спитає у гінця Алексас,
Який у неї зріст. – О, Харміано,
Не говори, та пожалій без слів. –
Ведіть мене тепер до спочивальні.
Ідуть геть.
Сцена шоста
Поблизу Мізенського мису.
Входять під звуки труб і барабанів, на чолі
своїх військ з одного боку П о м п е й і М е н а с,
з іншого – Ц е з а р, А н т о н і й, Л е п і д,
Е н о б а р б і М е ц е н а т.
П о м п е й
Заручниками з вами обмінявшись,
Ми можемо тепер поговорити.
Ц е з а р
І ми також почать з переговорів
На думці мали. Через це тобі
Послали пропозиції письмові.
Вони, можливо, твій шляхетний меч,
Що підняла на нас твоя образа,
Переконають повернутись в піхви
І допоможуть відіслать додому
Цвіт сіцілійських юнаків, щоб їм
Даремно не загинути у битві.
П о м п е й
Скажіть мені, намісники богів,
Володарі над Всесвітом безкрайнім,
Невже не дочекається на помсту
Великий батько мій, коли живі
І син його, і друзі? Юлій Цезар,
Чий привид Брут побачив при Філіппах,
В особах ваших месників знайшов.
Але чому наважився і Кассій,
І совість римлян – благородний Брут
З десятком інших змовників гарячих
Скривавити величний Капітолій?
Вони хотіли, щоб не міг один
Стояти над всіма. Така ж мета
Була і в мене, як збирав я флот,
Що нині пінить неспокійне море.
Мені він допоможе покарати
Невдячний Рим за злочини, що скоїв
Він проти батька.
Ц е з а р
Ти не гарячкуй.
А н т о н і й
І не лякай нас флотом. Ми готові
З тобою позмагатись і на морі.
На суші нашу силу знаєш сам.
П о м п е й
Іще б не знати! Ти заволодів
На суходолі навіть домом батька.
Але зозуля гнізд собі не в'є.
Тому живи, допоки не прогнали.
Л е п і д
Усе це не до діла. Як же ти
Поставився до наших пропозицій?
Ц е з а р
Про це повинні говорити ми.
А н т о н і й
Просити ми не будемо. Тверезо
Ти обміркуй всі вигоди свої.
Ц е з а р
І те, що ти одержиш, як захочеш
Для себе забагато.
П о м п е й
Ви мені
Готові дати в повне володіння
Сіцілію й Сардінію. А я
Звільнити мушу море від піратів,
А також хлібом постачати Рим.
Такі умови спільної угоди,
Щоб нам без бою мирно розійтись?
Ц е з а р, А н т о н і й і Л е п і д
(разом)
Такі умови наші.
П о м п е й
Ну, так знайте:
Я думав їх прийняти без вагань,
Та Марк Антоній тут мене розсердив. –
Хоч тим, що нагадаю про заслуги,
Я їх применшу, все ж дізнайся ти:
Коли твій брат на Цезаря піднявся,
Сіцілія притулок надала,
Антонію, для матері твоєї.
А н т о н і й
Про це я чув, Помпею. І безмірно
Тобі я вдячний.
П о м п е й
Що ж, потисни руку.
Я не чекав тебе зустріти тут.
А н т о н і й
М'які постелі Сходу, аж занадто.
Якщо мене від сну ти розбудив,
То, безперечно, це мені на користь.
Ц е з а р
Коли востаннє бачив я тебе,
Ти іншим був, Помпею, ти змінився.
П о м п е й
Карбує доля зморшки на чолі,
Та серце їй моє не підкорити.
Л е п і д
Ми раді знов зустрітися з тобою.
П о м п е й
Я також радий. Згоди досягли ми.
Тепер належить скласти договір,
Поставити всі підписи й печатки.
Ц е з а р
Це перш за все, Помпею.
П о м п е й
Перед тим,
Як розійтись, влаштуємо бенкети,
Щоб кожного належно вшанувать.
А з кого починати – жереб скаже.
А н т о н і й
Я перший.
П о м п е й
Ні, Антонію, чекай.
За жеребом чи перший, чи останній
Ти будеш, ми належне віддамо
Вигадливим єгипетським наїдкам.
Я чув, що Юлій Цезар розжирів
Від частувань тамтешніх.
А н т о н і й
Забагато
Ти чув, Помпею.
П о м п е й
Я не мав на думці
Нічого, що образило б тебе.
А н т о н і й
І не сказав образливого теж.
П о м п е й
Так чув я. А іще мені казали,
Що нібито приніс Аполлодор…
Е н о б а р б
Нехай приніс. Та що тобі до того?
П о м п е й
Приніс він що?
Е н о б а р б
Приніс він у мішку
Із постіллю до Цезаря царицю.
П о м п е й
Я упізнав тебе. Ну, як живеш?
Е н о б а р б
Здається, непогано, раз чотири
Чекають нас попереду бенкети.
П о м п е й
Дай руку: я не ворог твій. В боях
Хоробрості твоїй я дивувався.
Е н о б а р б
Не відчував до тебе я любові,
Але хвалив, бо подвиги твої
Моїх похвал багато голосніші.
П о м п е й
А я тебе хвалю за прямоту. –
Прошу усіх зійти на борт галери.
Ц е з а р, А н т о н і й та Л е п і д
(разом)
Показуй нам дорогу.
П о м п е й
Щиро прошу.
Усі, крім Енобарба і Менаса, ідуть.
М е н а с (на бік). Твій батько, Помпею, ніколи не уклав би такої угоди. (До Енобарба) Ми нібито зустрічались?
Е н о б а р б. Здається, в морі.
М е н а с. Напевне, так.
Е н о б а р б. Ти прославився морськими подвигами.
М е н а с. А ти – сухопутними.
Е н о б а р б. Це похвально, коли мене хвалять. Втім, не можна заперечити, що я дещо здійснив на суші.
М е н а с. А я – на морі.
Е н о б а р б. Хоча деяких своїх подвигів ти, напевне, і сам би зрікся. Ти – майстер морського розбою.
М е н а с. А ти – сухопутного.
Е н о б а р б. Тут вже моя черга зрікатися. Дай руку, Менасе. Якби наші очі мали права суддів, вони могли б зараз взяти під варту двох розбійників, що братаються.
М е н а с. Хоч би чим сплямували себе руки, обличчя у всіх людей чесні.
Е н о б а р б. Тільки не обличчя красивих жінок.
М е н а с. Нічого дивного. Саме обличчями вони і крадуть серця.
Е н о б а р б. Ми прийшли сюди, щоб битися з вами.
М е н а с. Жаль, що доведеться змагатися лише в пияцтві. Сьогодні Помпею судилося веселитись на похороні власного щастя.
Е н о б а р б. Боюсь, що йому вже не воскресити щастя, хоч як би він його оплакував.
М е н а с. Де вже там! А ми й не чекали, що Марк Антоній прибуде сюди. Чи правда, що він одружився з Клеопатрою?
Е н о б а р б. Сестру Цезаря зовуть Октавією.
М е н а с. Так. Вона була дружиною Гая Марцелла.
Е н о б а р б. А тепер вона дружина Марка Антонія.
М е н а с. Що ти кажеш?
Е н о б а р б. Те, що ти чуєш.
М е н а с. Тоді він і Цезар зв'язані навіки.
Е н о б а р б. Якби я був віщуном, не наважився б це передрікати.
М е н а с. Так, цей шлюб уклала скоріше політика, ніж любов.
Е н о б а р б. Згоден. Ось побачиш: ці пута, замість того щоб скріпити їх дружбу, стануть для неї зашморгом. Октавія благочестива, холодна і неговірка.
М е н а с. Хто не побажає собі такої дружини?
Е н о б а р б. Той, хто сам не такий – Марк Антоній. Він повернеться до своїх єгипетських ласощів.