Олександрію взяти у облогу
Хвастливий Цезар. Тут і дам я бій.
Іще не похитнувся дух у війська
І згуртувався наш розбитий флот,
Являючи і справді грізну силу. –
Де ж ти була, моя колишня мужність? –
До тебе я, царице, повернусь,
Якщо у битві я не буду вбитий,
Ще раз поцілувати ці вуста.
Я повернусь, увесь в крові ворожій,
Безсмертя забезпечивши мечем.
Іще надія є!
К л е о п а т р а
Ось мій герой!
А н т о н і й
Потрояться і сила, і хоробрість,
Несамовито битись буду я.
В минулі дні нерідко ворогів
Щадив я, – відкупались вдалим жартом.
Тепер же, зуби стиснувши, у Тартар
Я буду посилати всіх підряд.
Давай же ніч оцю проведемо,
Як перше, у веселощах. – Покличте
Моїх воєначальників похмурих.
Наповніть чаші. – Киньмо знову виклик
Зловісній долі.
К л е о п а т р а
А до того ж нині
У мене день народження. Його
Не думала я зовсім святкувати,
Бо він гіркий, але якщо і справді
Антоній ти – я знову Клеопатра.
А н т о н і й
Іще повеселимось.
К л е о п а т р а
У палац
Покличемо всіх вищих командирів.
А н т о н і й
Так, хочу я сказати їм промову.
Хай шрами їх палають від вина.
Не вичерпалась в нас життєва сила.
У бій я кинусь так, що навіть смерть
Косу свою на меч мій проміняла б.
Всі, крім Енобарба, ідуть геть.
Він зараз перед блискавкою з неба
Не відведе очей. Назвав би я
Цей войовничий шал боязню страху.
У цьому стані навіть голуб здатний
Несамовито заклювать орла.
Він втратив глузд, і це йому вернуло
Відвагу. Та хоробрість без ума
Безсилим робить меч. Пора, здається,
Мені уже покинути його.
(Іде геть.)
Д І Я Ч Е Т В Е Р Т А
Сцена перша
Табір Цезаря поблизу Олександрії.
Входить Ц е з а р з листом в руці,
за ним А г р и п п а, М е ц е н а т та інші.
Ц е з а р
Загрожує, хлопчиськом обзиває,
Немов би звідси вигнати нас владний.
Посла мого шмагати наказав.
Мене на поєдинок викликає –
Антоній проти Цезаря. От сміх!
Старий вояка міг би зрозуміти,
Що як захочу відшукати смерть,
То шлях до неї я знайду без нього.
М е ц е н а т
Якщо цей звір до краю розлютився,
То, значить, він у пастці. Не давай
Йому перепочинку. Скористайся
Його надмірним шалом і сум'яттям:
Хто в гніві, той себе не береже.
Ц е з а р
Потрібно сповістити командирів,
Що завтра ми дамо останній бій.
У війську є багато тих, що перше
Антонію служили; хай вони
Його захоплять. Прослідкуй за цим.
І пригости солдат. Припасів досить,
А військо нагороду заслужило.
Так, жаль мені, Антонію, тебе!
Ідуть геть.
Сцена друга
Входять Антоній, Клеопатра, Енобарб,
Харміана, Ірада, Алексас та інші.
А н т о н і й
(до Енобарба)
То він не захотів зі мною битись?
Е н о б а р б
Так.
А н т о н і й
А чому?
Е н о б а р б
Вважає він себе
У десять раз щасливішим за тебе –
Не можна вдесятьох на одного.
А н т о н і й
Тож завтра я на суші і на морі
Йому дам бій. Або лишусь живим,
Або омию честь своєю кров'ю
І їй безсмертя дам. Ти рвешся в бій?
Е н о б а р б
Я буду битись з криком: "Наших б'ють!"
А н т о н і й
Ти жартівник! – Покличте слуг до мене. –
Входять с л у г и.
Влаштуйте нам увечері бенкет. –
Дай руку. Ти служив мені на совість. –
І ти також. – І ти. – Служили всі ви
Чесніше, аніж деякі царі.
К л е о п а т р а
(до Енобарба)
Що означає це?
Е н о б а р б
(до Клеопатри)
Так горе часом
Знущається над розумом людським.
А н т о н і й
Ти теж слугою вірним був мені.
Бажав би я місцями помінятись,
Щоб ви усі Антонієм зробились,
А я – слугою вашим, і зумів
Вам послужити так, як ви служили.
С л у г и
Нехай боги такого не допустять!
А н т о н і й
Іще сьогодні, друзі, послужіть.
Ледь спорожніє чаша – наливайте
І підкоряйтесь всім моїм велінням,
Немов би ще імперія була,
Подібно вам, служницею моєю.
К л е о п а т р а
(до Енобарба)
Чого він добивається?
Е н о б а р б
(до Клеопатри)
Їх сліз.
А н т о н і й
Ще послужіть сьогодні. Бо, можливо,
Кінець надійде вашій вірній службі,
І ви вже не побачите мене,
Хіба що труп скривавлений, холодний.
Новий володар вже, можливо, завтра
Наказувати буде вам. Тому
Вас оглядаю поглядом прощальним
І вас від себе, друзі, не жену.
Ні, тільки смерть розлучить нас навіки.
Мені ще дві години послужіть,
І хай боги вас бережуть надалі.
Е н о б а р б
Розжалобив ти всіх. Дивись, ревуть.
У мене теж чомусь змокріли очі.
Не соромно, — робити з нас жінок?
А н т о н і й
Я не чекав такого, присягаюсь.
Нехай добро зросте із ваших сліз.
Мене ви надто хмуро зрозуміли.
Я лиш хотів підтримати ваш дух,
Щоб розігнали ви пітьму зневіри
Вогнями і бенкетом голосним.
Не сумнівайтесь, я у завтра вірю.
До перемоги поведу я вас,
А зовсім не до доблесної смерті.
Ходімо ж до святкової вечері,
Щоб утопити думи у вині.
Ідуть геть.
Сцена третя
Олександрія. Перед палацом.
Входять двоє в а р т о в и х.
П е р ш и й в а р т о в и й
Щасти тобі. Що принесе нам ранок?
Д р у г и й в а р т о в и й
Все вирішиться завтра. Чи не чув
Чуток якихось в місті?
П е р ш и й в а р т о в и й
Ні, а що?
Д р у г и й в а р т о в и й
Плітки, напевне, брате. На добраніч.
П е р ш и й в а р т о в и й
Хай буде ніч спокійною для нас.
Входять ще двоє в а р т о в и х.
Д р у г и й в а р т о в и й
Братове, будьте пильними сьогодні.
Перший і другий вартовий стають на свої
пости біля палацу.
Т р е т і й в а р т о в и й
Самі не спіть.
Ч е т в е р т и й в а р т о в и й
А наше місце тут.
Третій і четвертий вартовий стають з іншого боку.
Якщо наш флот не підведе нас завтра,
То я ручусь – піхота візьме верх.
Т р е т і й в а р т о в и й
Надійне військо, мужнє й бойове.
Звуки гобоїв під сценою.
Ч е т в е р т и й в а р т о в и й
Тихіше! Що це?
П е р ш и й в а р т о в и й
Чуєш?
Д р у г и й в а р т о в и й
Що за звуки?
П е р ш и й в а р т о в и й
Так… музика…
Т р е т і й в а р т о в и й
Лунає з-під землі.
Ч е т в е р т и й в а р т о в и й
Це добрий знак?
Т р е т і й в а р т о в и й
Боюся, що недобрий.
П е р ш и й в а р т о в и й
Та тихше ти… Що б означало це?
Д р у г и й в а р т о в и й
Я думаю, Антоніїв заступник,
Бог Геркулес, іде від нього геть.
П е р ш и й в а р т о в и й
Ходімо, їх спитаємо – чи чули?
Ідуть до другого сторожового поста.
Д р у г и й в а р т о в и й
Ну, що тут чути?
У с і
Ви також це чули?
П е р ш и й в а р т о в и й
Незрозуміло!
Т р е т і й в а р т о в и й
Чуєте? Ви теж?
П е р ш и й в а р т о в и й
На звук давайте підемо, наскільки
Нам дозволяє служба.
У с і
Чудеса!
Ідуть геть.
Сцена четверта
Там же. Покій у палаці.
Входять А н т о н і й, К л е о п а т р а,
Х а р м і а н а та інші.
А н т о н і й
Подайте обладунок!
К л е о п а т р а
Ляж, поспи.
А н т о н і й
Пора, кохана. – Еросе, мій панцир!
Входить Ерос з обладунком.
В залізо одягни мене, мій друже. –
Якщо мені в бою не буде щастя,
То це тому, що я над ним сміюсь. –
Ну, одягай!
К л е о п а т р а
Тобі допоможу я.
Оце навіщо?
А н т о н і й
Мила, не чіпай!
Ти – мій єдиний зброєносець серця.
Не те береш, ти сплутала усе.
К л е о п а т р а
Так правильно? Ось так?
А н т о н і й
Звичайно, мила.
Тепер ніякий ворог не страшний. –
(до Ероса)
Учися, друже. Йди і сам озбройся.
Е р о с
Іду.
К л е о п а т р а
Я добре лати застібнула?
А н т о н і й
Чудово! Не позаздрю я тому,
Хто спробує із мене їх зірвати. –
Чом зволікаєш, Еросе? Поглянь,
Спритніший, аніж ти, мій зброєносець.
Якби ж то ти могла, моя любове,
Хоч раз мене побачити в бою,
Та ще якби хоч трохи розумілась
В ділах військових, оцінила б ти
Моє неперевершене мистецтво.
Входить озброєний л е г і о н е р.
Вітаю щиро, воїне. Відразу
Я у тобі сміливця впізнаю.
Ми рано до улюбленої праці
Вставати звикли й віддаємось їй
Із радістю.
Л е г і о н е р
Володарю, хоч рано,
Та тисячі закованих в броню
На узбережжі вже тебе чекають.
Крики. Звуки труб.
Входять в о є н а ч а л ь н и к и і л е г і о н е р и.
В о є н а ч а л ь н и к
Уже світає. – Хай живе наш вождь!
У с і
Нехай живе наш вождь!
А н т о н і й
Я радий, друзі,
Бадьорість відчувати у вітанні.
Який світанок ясний і стрімкий,
Як отроцтво майбутнього героя! –
Подай іще он те. Усе. Спасибі.
Прощай, царице! Що мені судилось,
Те й буде. Поцілунок мій прийми
Без ніжностей, цілунок від солдата.
Прощаюсь, як велить мені ця сталь. –
Всі, хто готові битися сьогодні,
За мною! Я веду вас. – Прощавай!
Антоній, Ерос, воєначальники і легіонери
ідуть геть.
Х а р м і а н а
Чи не піти тобі до спочивальні?
К л е о п а т р а
Ходім. Відважно військо він повів.
Якби кінець цієї боротьби
Вирішуватись міг у поєдинку
Із Цезарем, тоді б… А так… Ходім.
Ідуть геть.
Сцена п'ята
Табір Антонія поблизу Олександрії.
Сурми. Входять А н т о н і й та Е р о с
і зустрічаються зі с т а р и м с о л д а т о м.
С о л д а т
Нехай тобі боги пошлють удачу.
А н т о н і й
Якби ж то я твоїм повірив шрамам
В той чорний день і дав на суші бій!
С о л д а т
Були б з тобою й досі ті царі,
Що зрадили тебе, і твій соратник,
Який тебе сьогодні залишив.
А н т о н і й
Сьогодні вранці? Хто ж це?
С о л д а т
Щонайближчий.
Поклич-но: "Енобарбе!" — і ніхто
На клич не відгукнеться. Хоч, можливо,
Із табору суперника долине:
"Пробач, тобі я більше не служу".
А н т о н і й
Що кажеш ти?!
С о л д а т
Він з Цезарем віднині.
Е р о с
Коштовності його лишились тут.
А н т о н і й
Він перебіг?
С о л д а т
Ручуся головою.
А н т о н і й
Тоді, Еросе, відішли йому
Коштовності його, усі до крихти,
І напиши, що я прощаюсь з ним,
Бажаю щастя й дуже сподіваюсь,
Що більше вже йому не доведеться
Міняти друзів наче хазяїв.
Я підпишу листа. – О клята доле!
Що робиш ти з найкращими людьми? –
Піди, розпорядись. – Ех, Енобарбе!
Ідуть геть.
Сцена шоста
Табір Цезаря поблизу Олександрії.
Сурми. Входять Ц е з а р, А г р и п п а,
Е н о б а р б і почет.
Ц е з а р
Пора, Агриппо, починати бій.
Всіх сповісти, що ми бажаєм взяти
Антонія живцем.
А г р и п п а
Я сповіщу.
(Іде геть.)
Ц е з а р
Жаданий мир від нас вже недалеко.
Як пощастить, всі три частини світу
Укриє тінь оливкових гілок.
Входить г о н е ц ь.
Г о н е ц ь
Антоній рушив.
Ц е з а р
Треба, щоб Агриппа
Поставив перебіжчиків вперед –
У перший ряд. Тоді удар Антоній
Спрямує мимоволі на своїх.
Цезар з почетом іде геть.
Е н о б а р б
Алексас зрадив теж. До Іудеї
Послав його з дорученням Антоній,
Та він підмовив Ірода – царя
До Цезаря під руку перебігти.
А в нагороду Цезар наказав
Алексаса повісити.